Анатолій Качан

За піщаною косою
Синє море грає.
Крики чайок, шум прибою
З моря долинають.

Пахне свіжістю морською
Далина прозора.
За піщаною косою
Грає синє море.

Слухав птах на дротах,
Як гуде телеграф.
А гудів він отак:
Гу-гу-гу… тік-тік-так…
Тік-тік-так… гу-гу-гу…
Ско-ро… бу-де… все… в сні-гу…

Та зненацька із дротів
Птах до

У моєму селі
Півсела — Василі:
Василі-лікарі,
Василі-ковалі,
Василі-вчителі,
Василі-школярі.

На Зелені Свята
До села Василів
По стежині в житах
Йде царівна

У степу над Лиманом
Є криниця між трав
З журавлем дерев’яним,
Що від гурту відстав.

А за синім Лиманом
Вже багато століть
В полинах на кургані
Скіфська баба

По вулицях Одеси
В святковому вбранні
Акації-принцеси
Гуляють навесні.

Куди не глянеш вранці –
Акації цвітуть,
По тихій Молдаванці
До моря нас ведуть.

Над

1
Над лісом січень сіяв сніг.
Крізь снігову завісу
Півлісу лис до лісу біг,
А далі — вже із лісу.

Цей лис до нашого села
Із лісу підкрадався,
І хвіст його, немов

Мені на долоню
Злетіли з хмаринки
Дві білі сніжинки
І ще дві сніжинки.
А разом виходить
Якась дивина —
А разом виходить
Краплина одна!

(Безконечник)

Щоранку сад наш аж до ночі
Щебече, тьохкає, туркоче.
А на подвір’ї повно крику –
То бе, то ме, то ку-ку-рі-ку.
І цілий день на караулі

Веселим гуртом аж до мосту
Ми провели з піснями зиму.
А вранці, як незвана гостя,
Зима стояла під дверима.

Зима вернулася у місто,
І знов над вікнами будинку
Звисають з

Дивувалися ліси:
— Де поділися вівси?
— А вони зими злякалися
І в комори заховалися.

Дивувалися гаї:
— Де поділись солов’ї?
— Солов’ям птахи довірили
Відчинити браму

(Загадка-безконечниця)

На квітку ківтка сіла,
Знялась і… полетіла!

Я квітку наздогнала,
За крильця упіймала.
Як дорогу прикрасу,
До плаття притулила.
А

Я на гойдалці гойдалася,
Наді мною угорі
Білі хмари хилиталися
І шуміли явори́.

А внизу до моря синього
Тихо воду ніс Дунай
З гір далеких, що вершинами
Підпирають

Вже переїхало з полів
Зерно у затишні комори
І відчинились для птахів
Ворота вирію над морем.

Стоять останні теплі дні.
По селах справили обжинки,
І літо в нашій

Кує в годиннику зозуля,
Що день подовшав недарма:
На весну Сонце повернуло,
Хоча за вікнами зима.

Знов над хатами біля гаю,
Над володіннями зими
Стоять і небо

Зима насипала снігів
І побілила нашу хату.
Для лиж, санчат і ковзанів
Настало довгождане свято.

Святково в лісі, на лугу,
А сніг — немов рипучі двері,
А зграя галок на

В нашу хату зайшов уночі
Дід Мороз із мішком на плечі
І говорить: «Із темних дібров
Я до вас дуже довго ішов…»
А мене бере сумнів чогось:
Хто насправді оцей Дід

(Безконечник)

У ворота наш баран
Гупав, наче в барабан.
Гупав, дзвоником дзвонив:
«Пане господарю,
Я овечок вам привів,
Відчиніть кошару!
Вже у полі гасне

Стеляться низом сиві дими, —
В гості відлига йде до зими.

— Що ти, відлиго, хочеш робить?
— Хочу я, зимо, сніг розтопить!
Хоче мій вогкий, теплий язик
Кригу лизати, як

1
На світанку вулицею міста,
Де шумлять про зиму явори,
З рюкзаками, як парашутисти,
Поспішають юні школярі.

Наша рідна школа біля гаю
Схожа на літак-аероплан.
Цей

Ось і знову зима білоброва
Побілила поля і хати,
Заквітчала у іній діброву,
Через річку наводить мости.

Поспішає зима, поспішає,
Підганяє мороз, холоди:
Скоро, скоро з