Анатолій Качан

Здаля видніються у полі,
Як семафори, дві тополі.
Там тепловози кожен ранок
Вітають тихий полустанок.
Про щось важливе, інтересне
Перемовляються колеса.
Я поступово,

Розвидняється,
Розвидняється.
На шипшині цвіт
Розгорається.
Ніжні пахощі
Розливає,
Бджіл із пасіки
Виглядає.

Розвидняється,
Розвидняється.
Треті

Кружляє над нами
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.

Це клени високі
Із рідної гілки
Синів проводжають
В далеку мандрівку.

І згадують

Рано-вранці, як до школи,
Поспішають наші бджоли
До зеленої держави,
Де цвітуть і пахнуть трави.

Там, у заростях барвінку,
Чебрецю і материнки,
Вчаться бджоли ціле

Посилаючи з неба сигнали,
Космонавти в зорі вогняній
Над Землею так довго літали,
Що відвикли ходити по ній.

Ось прибув корабель із орбіти,
І невміло, як діти малі,
Вони

Вгорі над нами засвітилася
Зоря яскрава в небесах,
Чумацьким Шляхом прокотилася
І приземлилась у степах.

Відкрився люк, і всі помітили:
З зорі, що сіла на ріллі,
Зійшли в

Діждавшись літа
І тепла,
Над морем липа
Зацвіла.

Бджолу притягує
Той цвіт,
Мов стрілку компаса
Магніт.

Колихає хвиля
У нічному морі,
Мов колиску, сейнер,
І на щоглах зорі:

«Спіть, рибалки, спіть,
Поки в морі сіть,
Поки риба грає,
Вашу сіть шукає.
Будуть

— Пароплав, пароплав,
Де ти плавав, де бував?
— Нещодавно в теплім краї
Я на якорі стояв.

— Пароплав, пароплав,
Ти й на полюс запливав?
— Запитайте в мене

Не видно ні чайки,
Ані корабля,
Бо море сьогодні —
Мов чорна рілля.
Це вітер, що пахне
Настоями трав,
Важкими плугами
Його розорав.

Я чув, коли вітер
Шептав

Дівчинка в косинці голубій
Дивиться на море, на прибій.
А її довірливий Дунай
Гавкає завзято на курай—
На курай, що котиться з дібров
І стрибає з кручі

Незчулась іволга, коли
Сади весняні відцвіли.
На землю червень завітав —
Святковий місяць буйних трав.
В цю пору навіть уночі
Скриплять у лузі деркачі,
Кує зозуля день при

— Здрастуй, море?
Як тебе звуть?
— Звуть мене Чорним
За люті шторми.
— Чом же ти, море,
Синє в ці дні?
— Синє, бо небо
Скупалось в мені.
Синє тому,
Що зацвів і

У травні ліс пісні співає
На сто, на двісті голосів.
Та ми з тобою добре знаєм,
Яку він зиму пережив.

Такі морози тут стояли,
Що у сніги ховався звір,
А на дубах кора

На городі, день при дні,
В голубій хустині
Садить мама навесні
Помідори, дині…

Ось до мами підійшов
Брат мій, говорійко:
— Що це садите ви знов?
— Огірки,

Зеленим променем весна
Повідмикала води,
А доторкнулась до зерна —
Зазеленіли сходи.

Відкрила очі сон-трава
І глянула із гаю:
Весна зозуль із рукава
На волю

Цвірінь, цвірінь,
Іде теплінь
На іменини трав.
Готуй човни,
А сани кинь,
Бо сніг водою став.
А ще готуй
Ріллю м’яку,
Сівалки і зерно,
Щоб у

Проростай, зерно,
Із землі:
Вже вернулися
Журавлі
І над полечком
Синя вись.
Проростай, зерно,
Не барись.
Знову зеленню
Вкрий лани,
Мідним

Ще не розмерзлася земля,
А вже над борозною
Вітає жайворон поля
З весною молодою.

Гукаю в небо голубе
Я жайвору дзвінкому:
— А ми вітаємо тебе
З поверненням додому!

Загадка-недомовка

Сиджу я біля підвіконня,
Коли дивлюся — у садку
На груші… яблука червоні
Висять на самому вершку!

Годинник цокав серед тиші,
А я все голову