Анатолій Качан

Ввечері на берег
Вернуться вітрила
І складуть, як чайки,
Обважнілі крила.
Запитають строго
Їх старі причали:
— Ну розповідайте,
Де це ви гуляли?
— Вчили нас

У порту, коли світає,
Кран зарядку починає:

Піднімає для розминки
Трактор, наче соломинку,

І несе його помалу
До судна біля причалу.

Затаїв дихання трактор,
Хоч і

Діждавшись літа
І тепла,
Над морем липа
Зацвіла.

Бджолу притягує
Той цвіт,
Мов стрілку компаса
Магніт.

Колихає хвиля
У нічному морі,
Мов колиску, сейнер,
І на щоглах зорі:

«Спіть, рибалки, спіть,
Поки в морі сіть,
Поки риба грає,
Вашу сіть шукає.
Будуть

— Пароплав, пароплав,
Де ти плавав, де бував?
— Нещодавно в теплім краї
Я на якорі стояв.

— Пароплав, пароплав,
Ти й на полюс запливав?
— Запитайте в мене

Не видно ні чайки,
Ані корабля,
Бо море сьогодні —
Мов чорна рілля.
Це вітер, що пахне
Настоями трав,
Важкими плугами
Його розорав.

Я чув, коли вітер
Шептав

Дівчинка в косинці голубій
Дивиться на море, на прибій.
А її довірливий Дунай
Гавкає завзято на курай—
На курай, що котиться з дібров
І стрибає з кручі

Ще берега матросам
Не видно з корабля,
А чайки стоголосо
Кричать: «Земля! Земля!»

До самого причалу,
Що жде гостей давно,
Як лоцмани бувалі,
Ведуть вони судно.

Знову сівалки в полях
Трудяться з ранку до ночі,
Знову на теплих вітрах
Жайвір у небі тріпоче.

Знаю: це він навесні
Співом поля засіває,
Щоб колосились пісні
Нашого

Незчулась іволга, коли
Сади весняні відцвіли.
На землю червень завітав —
Святковий місяць буйних трав.
В цю пору навіть уночі
Скриплять у лузі деркачі,
Кує зозуля день при

— Здрастуй, море?
Як тебе звуть?
— Звуть мене Чорним
За люті шторми.
— Чом же ти, море,
Синє в ці дні?
— Синє, бо небо
Скупалось в мені.
Синє тому,
Що зацвів і

У травні ліс пісні співає
На сто, на двісті голосів.
Та ми з тобою добре знаєм,
Яку він зиму пережив.

Такі морози тут стояли,
Що у сніги ховався звір,
А на дубах кора

На городі, день при дні,
В голубій хустині
Садить мама навесні
Помідори, дині…

Ось до мами підійшов
Брат мій, говорійко:
— Що це садите ви знов?
— Огірки,

Зеленим променем весна
Повідмикала води,
А доторкнулась до зерна —
Зазеленіли сходи.

Відкрила очі сон-трава
І глянула із гаю:
Весна зозуль із рукава
На волю

Як повіє
Із Криму теплом,
Будить трактор
Поля за селом.
Цілий день
Із димком голубим
Білі чайки
Кружляють над ним.
І вирує
За плугом рілля,
Наче слід
Од

Вже півень на воротях
Кричить: «Ку-ку-рі-ку!
Розквітла абрикоса
У нашому садку!»

Навколо абрикоси
Під музику бджоли
Взялися ми за руки
І пісню завели:

«Ой

Цвірінь, цвірінь,
Іде теплінь
На іменини трав.
Готуй човни,
А сани кинь,
Бо сніг водою став.
А ще готуй
Ріллю м’яку,
Сівалки і зерно,
Щоб у

Проростай, зерно,
Із землі:
Вже вернулися
Журавлі
І над полечком
Синя вись.
Проростай, зерно,
Не барись.
Знову зеленню
Вкрий лани,
Мідним

Ще не розмерзлася земля,
А вже над борозною
Вітає жайворон поля
З весною молодою.

Гукаю в небо голубе
Я жайвору дзвінкому:
— А ми вітаємо тебе
З поверненням додому!

Загадка-недомовка

Сиджу я біля підвіконня,
Коли дивлюся — у садку
На груші… яблука червоні
Висять на самому вершку!

Годинник цокав серед тиші,
А я все голову