Анатолій Качан

Навесні, коли бузок
Хоче зацвітати,
Виглядає ластівок
Наша біла хата.

Ми подвір’я підмели,
Висіяли квіти,
А весні допомогли
Яблуні білити.

І розчистили

(Безконечник)

Щоранку сад наш аж до ночі
Щебече, тьохкає, туркоче.
А на подвір’ї повно крику –
То бе, то ме, то ку-ку-рі-ку.
І цілий день на караулі

В нашу хату зайшов уночі
Дід Мороз із мішком на плечі
І говорить: «Із темних дібров
Я до вас дуже довго ішов…»
А мене бере сумнів чогось:
Хто насправді оцей Дід

1
На світанку вулицею міста,
Де шумлять про зиму явори,
З рюкзаками, як парашутисти,
Поспішають юні школярі.

Наша рідна школа біля гаю
Схожа на літак-аероплан.
Цей

Водить осінь хороводи
То із листя, то з дощів.
На прогулянку виходять
Парасолі і плащі.
Там розмову парасолі
Із плащами завели:
«Ах, як довго у неволі,
У темниці ми

У долині, що біля яру,
Поливає капусту хмара.
А за хмарою хмареня
Поливає капустеня.

Червоним золотом із груші
Осіннє листя потекло.
Останній трактор з поля рушив,
А літо стало на крило.

То з очеретів біля Бугу
Птахів покликав теплий край.
Слідом за ними

(Загадка-безконечниця)

На квітку ківтка сіла,
Знялась і… полетіла!

Я квітку наздогнала,
За крильця упіймала.
Як дорогу прикрасу,
До плаття притулила.
А

Щодня у листопаді
Через кленовий міст
Шле яблунька із саду
Мені за листом лист.

А вітер-листоноша,
Сороки на хвості
Задарма, не за гроші
Розносить ті

Річка сховалась: є і нема —
Льодом засклила річку зима.

Там, де рибалки сипали сіть,
Можна сьогодні пішки ходить

І розглядати щуку на дні,
Наче крізь чисте скло у

Стеляться низом сиві дими, —
В гості відлига йде до зими.

— Що ти, відлиго, хочеш робить?
— Хочу я, зимо, сніг розтопить!
Хоче мій вогкий, теплий язик
Кригу лизати, як

За нашим садом море грає,
Із берегами розмовляє –
То криком чайок над водою,
То гулом-гуркотом прибою.

А наш садок на косогорі
Щодня вітає Чорне море
Зеленим шумом

Веселим гуртом аж до мосту
Ми провели з піснями зиму.
А вранці, як незвана гостя,
Зима стояла під дверима.

Зима вернулася у місто,
І знов над вікнами будинку
Звисають з

(Безконечник)

Ка-мін-ці-мої-стри-ба-ють,
Ска-чуть-по-во-ді,
З кри-ком-їх-на-здо-га-ня-ють
Чай-ки-мо-ло-ді.

А вода під камінцями
Тихо плюскотить,
Ніби

Вже переїхало з полів
Зерно у затишні комори
І відчинились для птахів
Ворота вирію над морем.

Стоять останні теплі дні.
По селах справили обжинки,
І літо в нашій

Ось і знову зима білоброва
Побілила поля і хати,
Заквітчала у іній діброву,
Через річку наводить мости.

Поспішає зима, поспішає,
Підганяє мороз, холоди:
Скоро, скоро з

Нащадкам козаків Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького

1
До нас у дні квітучих трав
Козак з легенди завітав.
Настроїв кобзу голосну
І знов торкнув дзвінку

Зима насипала снігів
І побілила нашу хату.
Для лиж, санчат і ковзанів
Настало довгождане свято.

Святково в лісі, на лугу,
А сніг — немов рипучі двері,
А зграя галок на

Знову на білім світі
Райські настали дні:
Як молоком облитий,
Тьохкає сад пісні.

Знову над нашим хутором
З хмари, що йде на Крим,
Склавши долоні рупором,
Пробує голос

У моєму селі
Півсела — Василі:
Василі-лікарі,
Василі-ковалі,
Василі-вчителі,
Василі-школярі.

На Зелені Свята
До села Василів
По стежині в житах
Йде царівна