Вірші

Ще гірше світло в’яле, ніж отрута,
де не тобі цвіте вікно,
де не шепчу я: пташко! чи забута
без болю ночі вже давно.
Прокотиться, мов іскра грому, в думці:
що доля квіткова...

Як весні раділа
Кожна людська хата, –
До людей зближались
Великодні свята.

Готувались люди –
І дорослі, й діти:
Як же то найкраще
Їх собі зустріти.

У Маринки...

Лиш дзвоном неба розбудився морок,
і вже цвіте моє страждання —
передсвітом я чую: скоро, скоро
проплаче все, в розлуках дане.
І білі ластівки, ласкаві руки
коханої — заступить...

Скопав кріт
Край воріт
Невеличку грядку.
А курчатко
Ту грядку
Засівало просом,
Скородило носом.
Як пололо грядку
Курчатко,
Були в нього лапки
За сапки.
Як...

Наш Рябко у дім забіг
А на лапах – мокрий сніг!
Походив він, походив,
На підлозі наслідив!

– Як не сором буть таким
Неохайним і брудним?
Я завжди біля порога
Чисто...

Тихокрила ніч спустилася над нами…
Оповили світ таємні темні тіні…
О, пощо холодними думками
Розвивати її мрії нині —
Легкі тіні…

Оповили світ таємні темні тіні…
З мли...

Засну як легіт в сірій скибі,
Розвіюсь мов рідка імла;
Візьму з собою злидні й болі,—
Оставлю вам самі діла.

І в хвилях скорбі, в хвилях горя,
В тяжких для вас осінніх...

Лише ти мене повік не зрадиш,
залишишся у мені назавжди
і тепер, коли іду землею,
і тоді, як в землю перейду…

Зарида дружина над могилою,
спогади перебере товариш,
а...

Повечоріло вмить…
На сході зірка
зійшла блакитно-біла…
Диво див!..
Шмигне на белебені вітер зрідка,
мороз над комином посріблить дим…

Як скрипне хвіртка –
на кутку...

(26 лютого 1882 року)

І холодно, і тьмяно, і не дніє!
Коли ся довга, темна ніч мине,
Коли те сонечко ясне пригріє?
Коли той вітер хмари розжене?

Остило вже так довго в хаті...

Гість-веснянка! Гість-веснянка!
І полетіло по покрівлі злото.
Ранком
Цвіте глодом.
Ранком
Беру я квач, цебрайко
І по дахах залізних
В блакитній пісні
Розстеляю і...

Нас не спалять, нас не спалять
Цілі огнища купальські:
Наші думи, нашу пам’ять
Верне потічок Кастальський.

Ми вигнанцями в пустелі
Будем щастя добувати,
Для духовної...

Йому не вірили — і розп’яли
За те, що він шукав у них довіри,
Цинічно душу мацали, коли
Воскрес,— бо де ж повірять маловіри?

І пальці пхали в рани, й крадькома
З підозрою...

Корився він по норах і печерах,
та ніжности у камені замало:
старих світів коричневе череп’я
його безсилі стопи протинало.

Блискучі очі стер об голі скелі,
і вже йому нічого...

Уздрів я череп під ногами
З пробитим кулею чолом…
Зернятко, внесене вітрами,
Тюльпаном в скронях проросло.

І череп той, мов пишна ваза
На імператорських столах…
Так....

В кімнаті ста люстер, самозакоханий,
гарно викривленим я бачу себе. І тільки
в сірому саді мурів, на поверхні мурів, мій відблиск
мене не може зрадити ніколи.

Часто я одягаю...

ЛЮДИ

Мій малий човен
пропливає повз інші :
між нами глибінь.

ЗОРІ

Я відкрив книгу
завжди нових поезій :
читаю зорі.

МІСЯЦЬ

Сумна ніч носить...

Я пережив наш життєдайний гріх,
ту нашу гру, квітневу та осінню.
А ти приходиш і відходиш тінню,
неначе лицедії снів моїх.

Є в мене вже новий “Театр утіх”
в старім будинку,...

Гей, дзвонять дзвони, дзвонять. Рим шаліє,
В оргію сплітаються спіжеві звуки;
Летить псалом, росте, то знов німіє —
Понад дахи, склепіння, вежі, луки…

В’ється юрба, немов хребет...

Подивилися в театрі
Нову п’єсу люди.
Довго потім про ту п’єсу
Говорили всюди:
— Це трагедія велика,
А не просто драма,
Що такого драматурга
Породила мама.