Вірші

Сидить
Дома
Хлопчик
Яків,
Бо Не вчив
Дорожніх
Знаків.
Якщо
Буде Знаки
Знати,
Піде
Яків
По-
гу-
ля-
ти.

Старий місяць
червоною корою
зашерх,
як смерека.
У старого місяця
мурашки бігають
під корою.
Треба на них дятла
з лісу кликати.
А молодий
сам ріжками...

— Говорить школа… Як там
наш учень дорогий?
Не видужав?… Це як так —
вмирає від нудьги?

— Повірте, чесне слово,
син знов у ліжко зліг.
Потрібен терміново
найкращий...

На просторах України
Завелися буржуїни…
Про “гаранта” кажуть:
“Він –
Щонайбільший буржуїн!”.

Я не вірю в цю вигадку:
“Адже Він – гарант порядку
В українській нашій...

у храмі душі
не маючи жодної ікони
будую вівтар
і запалюю свічку надії
може діти мої чи онуки
стануть колись на коліна
і помоляться ревно
і згадають мене
й...

А нове покоління вибирає… поезію.
Ди-ви-на?!
Ну, звичайно, не всі вибирають поезію,
Віддають перевагу перед модерними
І старими, як світ, прости Господи, порно і гомо…
Я радію і...

Спільників – тьма.
Однодумців – нема.
Лиш на базарному рівні
І взагалі,
Й зокрема,
Всі ми під Богом рівні.

Є філософія вчинку
І є
Дух,
Що з часів...

Каскади ваших слів — брилянтове намисто,
Яскравий смолоскип бурхливого надхнення;
І, слухаючи вас, нестримно й урочисто
Щось рветься із душі, чому немає ймення.

В безодню...

І вважав я тебе за людину
тридцять літ, але стався регрес:
ти загавкав на мене з-під тину,
мов паршивий озлоблений пес!

* * *

Стулив поемку з віршиків стареньких
і в ній...

Я відкривав для себе Такубоку,
Перед Рембо губився і малів,
Переболів Єсеніним, нівроку,
Андрієм Білим весь перебілів;
Верхарном був наснажений,
Дощенту
Понищений Уїтменом,...

«Іще живий?» –
Дивуюся щоранку.
І горобці за вікнами: «Жив, жив!..».

* * *

«Склянка чаю,
Міцна сигарета –
Заряджаюсь на цілий день.

* * *

Першодень...

Мантачивши і дні й дари багаті,
Поживши не то в злиднях, не в добрі,
При подорожнім гріючись багатті,
Урешті він до вечора добрів.

Побитий змаргою, похилий віком,
Верставши...

Барвисто на столі невістульки та й айстри.
— Чому спинився ти, поник, примхливий майстре
сонетів міряних, розкотистих октав?
Чом зошита згорнув та й олівця одклав?
Тож осінь вже....

Книга згір’я — в круках, як чернетка;
і доріжка: нам на сповідь.
Крізь дощів’я вслід воскреслий череп
світлить воскові тополі.

Кущиків стобарвні сни зворушать,
біль кровинок!...

Ми з кумирні, павичани, світим
проти неба — красну весність;
мов самі з огнем несамовитим
ми творці: в сузірнім персні.
Бідні! ми з лісів гріха, насправді,
прокаженці: мідь на...

Смертний в океані взяв трищоглик
молоду труну безсвічну.
Біля круч — поривами широкі
огнища біди і листу.

Слідом і твоє німотне серце
з гробу маківкою гляне
під вінеччя...

Жива, немов легкоблакитні айстри,
на спомин жар хмаринок мірить —
жива жемчужність! а спада пропасти
їй чаєчка в сніжистім пір’ї.

Залізні три кущі, під барву хлібну,
сухі,—...

В пташиній вишивці: в гаю притихла
без тіні вже твоєї осінь.
Зайшлось би вицвіття плачем від лиха;
все неба — зірки напилося.

Знов дожидатиму, і вже — де море
промовить серцем...

Ще води ледве досвіт колихнули
на твій чаїний корабель.
Ні смерть його з жоржинами в минуле —
ні з флейтами не погребе.
Як не замучена земля з посухи:
діждалася дощу на...

Ще гірше світло в’яле, ніж отрута,
де не тобі цвіте вікно,
де не шепчу я: пташко! чи забута
без болю ночі вже давно.
Прокотиться, мов іскра грому, в думці:
що доля квіткова...