Василь Пачовський

На зеленій Буковині,
Дві дівчині — зорі дві,
Дві дівчині, дві малині —
Вчарували мене нині,
Заманили обидві.

Ходжу з ними тай дивлюся:
Що раз більше йде таких!
До

Облаговій мене душею,
Ти чиста, ясна, біла —
А станеш піснею моєю,
Лелієчко несміла!

Я розпов’ю у тобі вроду
І будеш промініти —
Як гай від сонця у погоду,
Одіта в

Сідаймо на човен обоє,
Шаліє буря — хай шаліє;
Ми не злякаємось ві двоє.
Хай филя стогне, бовваніє,
Хай море грає, вітер віє…
Я керми не попущу з рук —
Не бійся ворогів,

Чи се на яві, чи у сні?
Приходиш, кажеш: “так!” мені,
А срібний сміх в устах твоїх,
Що шлються, рвуться до моїх… —

Я пригорнув рам’ям твій бюст
І ткнувся тих рожевих уст,

Ось блиска чар, заклятий в дорогі каміні,
З краси, і крові, і терпінь.
Їх пише золотом в пурпурнім пергаміні
Огонь терновий поколінь.

Ликуй, богине Ладо, хоча й Марена з

Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться —
Ох, роздерлось моє серце,
А сльози не ллються.

Чую, чую через люди —
Жаль ваги не має:
До Ольдзюнв люди щлються,
Дзюня

Твоя правда! — ти пізнала,
Бистра голова твоя!
Так, ти, Дзюню, добре мала,
Що ти мною гордувала,
Бо найбільший дурень — я!

Пайка дурнів за тобою
Увивалась за

Віє вітер на калину,
По мою, мою дівчину
Їде лисий-молодий!
Вже з каритки висідає —
Ззаду чортик підбігає,
Чистить ковнір золотий!…

На помості банда грає,
Вся родина

Так ходила по алеї, та займати я не міг!
Чистий ангел — білосніг!.. Млів я, дивлячись на неї,
плили сльози з віч моїх, заросив я слідки ніг…
Поверталась, усміхалась –
Та займати я

Я не голуб сизокрилий,
Ти не білая голубка,
Ми з собою голубились —
Я як любчик, ти як любка!

А твоя мала сестричка,
То не сокіл ізза хмари —
А вона нас налякала,
Як

Гей, все горе забувай,
Разом до гульні ставай,
Скрипка шумки грає!
Ручка в руку, грудь о грудь,
Що болить, тепер забудь,
Май нам процвітає!

Ах, як шовки шелестять,
Як

Шелестить осика, хоч вітрець не віє —
Листє в неї фіє, хвіє день і ніч; —
Камінь не то серце, камінь розпускає:
Гандзя проливає сльози з карих віч!

Я післав, Ганусю, сім листів

Вічно весни повертають,
В гаю маї розцвітають,
Як загріє сонця луч —
Буявіє жито яре,
По-під небо, по-над хмари
Грає журавлиний ключ.

І кого весна цілує,
Личко рожами

Весна моя несла печаль
На шлюб до Дзюні в гості —
Та спотикнулася на жаль
На калиновім мості…

В гаю, де виливсь той нектар,
Зелені листя зжовкли,
Весна запала в сон на

Чую, чую через пташку,
Що там Гандзі жити тяжко —
Як орлиця б’ється,
Побивається за мною,
Як та рибка за водою
По бережку в’ється.

В’ється рибка по бережку,
Там

Саля в цьвіті, хата в зіллю.
Банда грає на весіллю,
Я за дружбу — хто за дружку?..
Хто за дружку, подай ручку —
Китицю я дам за те!
Чуд, не дружка, ані слова…
Нащо слова,

Знов Гануся тай Гануся!
Ой Ганусю, моя зірко,
Знов ми стрінулись нечайно
І знов серце плаче гірко!

Ми розсталися на віки,
Ми про себе позабули —
Та зійшлися на забаві,

Повстанська пісня

Ми лицарі без жаху і без смерти,
На злочин світу станем без ваги,
Ми присяглися долю переперти,
Роздерти присуд смерти ваш, боги!

Роздерли

А до мене приблизилась
І легенько поклонилась
Сама пані молода:
Стан високий, волос кручий,
Личко яре, зір лискучий
Як у джерелі вода!…

Мені жалко тебе, галко,
Ми

Ти була мені все рада,
Звениславо, красна паво!
Ми з собою говорили
Так сердечно, так ласкаво.

Про що ми не розмовляли —
Тілько все ніщо про тоє,
Що хотіли ми про себе