Григорій Чупринка

І
Поле. Гай. Синіють луки.
Манить погляд небосхил.
Як музично грають звуки
Над розливом творчих сил.

Світ палає. Мир тріпоче.
Десь ударив перший грім!
Небо гімнами

Не поет, хто сил не має
Звуком душу потрясти!..

Шота Руставелі

Ліру в руки!
Б’ють по серцю ніжні звуки,
Повні смертної розпуки,
Повні гострого жалю;
Ліра

Капають, котяться сльози по личеньку,
Крається серце в журбі,
Як би хотіла я в темную ніченьку
Впасти на груди тобі.

Тільки б частину журби невимовної
Вилить на грудях

В нічку беззоряну
Ниву неорану
Дощик полив.

Там, замість житечка,
В теплеє літечко
Терен зацвів.

Щирим новаторам,
Щастя фундаторам
Будуть вінки:

Пітьми

Олексі Коваленкові

О ні, Поет — не гладіатор,
Що бавить натовп цирковий!
Поет — пророк, Поет — новатор
І вільний мучень життьовий.

В людських ганебних

Глянь їй в очі! — Пишні вії,
Мов озера, обгорнули,
Де блищать живі надії,
Де страждання потонули.

Глянь їй в очі! — Наче в морі,
В широтах багатоводних,
Огоньки —

Будять огники лампадок
Силу зору запального;
В серці лоскот давніх згадок,
Розкіш віку молодого.

Сяють фарбами ікони,
Грають блиски в синіх шатах;
Ні зітхання, ні

Наводять гармати й рушниці під зло
І око безбоязно мітить, —
Не в Образ то Божий, як мітить в чоло,
Де розум божественний світить…

Бенедіктов

Грізно

Гори, гори! Слова огнисті
Безслідно в Лету не пливуть,
Вони, мов зорі променисті,
В кривавих блисках оживуть.

Твій дивний храм, твої чертоги —
Людьми осміяний курінь,
А

Пам’ятай же, як людину
Ти побачила в сльозах.

Анаст. Грюн

Не соромся плачу і давлючих ридань,
Не ховай своїх сліз проливних!
Той, хто може ридать, той, хто може

Трошки далі, далі, мила,
З мене б’є огонь душевний —
Ти попалиш ніжні крила,
Як метелик одноденний.

Як ефірнеє створіння,
Ти не витримаєш палу,
І душевного горіння,

Серцю тяжко,
Серцю гірко…
Де ж ти, пташко,
Де ж ти, зірко,
Гей, лети, лети сюди!

Палом-жаром,
Жартом-сміхом,
Ніжним чаром —
Співом тихим
Чорну тугу

Штуки рідної мотиви,
Пісні рідної слова!
На сучасні переспіви
Єсть для вас струна нова.

Єсть для вас серця огненні
І огненна дивна гра,
Єсть для вас співці

Над пожовклими покосами,
Над туманами
Я заллюся,
Розіллюся
Серцевими одголосами —
Пережитками весняними;

Хай мертвіння
Без проміння
Одбувається,
Хай мелодія

Що таке — переживання?
Ряд умовин!
Пісня рання про кохання,
Скута холодом хуртовин,
Воскресає в цвіті травня,
Тільки з цвітом і проходить;
Туга чорна, туга давня
Жар

Фантазія
І
Ми ідем плече з плечем
За чудовою травою
Осокою, комишем
Течією дніпровою.

Білі лілії цвітуть —
Цвіти чистого кохання,
Їх гойдають, бережуть
Води

Тихо, тихо. Не шелесне
Сонний темний гай.
Ллється сяєво небесне
В мій самотній рай.

Рай мій — нічка; рай — самотність;
Сум в душі на дні;
Рай мій — та безповоротність,

Із української старовини

Ясним зором над Босфором
Сяє місяць золотий;
Димно-млистим літнім фльором
Огорнулися сади.

Сплять акації, чинари,
Сонно диха кедрів

І
Нероздільний, тьмою спаяний,
В чорній масі тоне бір;
Мов сп’янілий, неприкаяний,
Я вступив в таємний мир!

Страхом-жахом в душу дмухає
Чорна нічка лісова,
Десь

Край гаю чорніє один на поляні
Змарнілий, потрухлий, обрубаний пень;
Йому вже не шкодять вітри-урагани,
Йому вже байдуже, чи нічка, чи день.

Яке кому діло, що все те