Звичайні
Щасливе юності незнання…
- Автор: Олександр Пушкін
Щасливе юності незнання
Збентежив геній мій лихий,
Моє навіки існування
Він підкорив душі своїй.
Дивитися його очима
Я на життя відтоді став,
З його словами
На скелі похмурій край моря сиджу
- Автор: Генріх Гейне
На скелі похмурій край моря сиджу,
І сльози зринають без впину…
І чайки ті скиглять, і борвій рида,
І сиву зриває він піну.
Було в мене серце кохане колись,
Були і товариші
Чи серед вулиць гомінливих…
- Автор: Олександр Пушкін
Чи серед вулиць гомінливих,
Чи в людний увійшовши храм,
Чи в колі юнаків гульливих,—
Я віддаюсь моїм думкам.
Я говорю: кінець незримий
Чатує кожного із нас,
І під німе
Час, милий друже, час…
- Автор: Олександр Пушкін
Час, милий друже, час! душа спокою просить
Летять за днями дні, і кожна мить відносить
Частинками буття,— а ми усе ждемо,
Що завтра житимем, та мить — і помремо.
На світі щастя де?
Час, милий друже, час!.. (переклад О. Грязнова)
- Автор: Олександр Пушкін
Час, милий друже, час! душа спочину просить –
Летять за днями дні, і кожна мить відносить
По часточці буття, а ми усе ждемо
Житейських радощів… І раптом помремо.
Хай щастя нам
Царське село
- Автор: Олександр Пушкін
Скарбниче світлих мрій, що в гущині зеленій
Мене одвідуєш, як добросердний геній,
О спомине, малюй мої минулі дні,
Місця укохані, для ока чарівні,
Ліси, де я любив, де пристрасть
На крилах пісні полину
- Автор: Генріх Гейне
На крилах пісні полину
З тобою в далину,
На Гангову долину,
В країну чарівну.
Сади червоноквітні
Там в місячнім світлі цвітуть,
Там лотоси привітні
Сестричку милу
Дитя моє, бувши дітьми
- Автор: Генріх Гейне
Дитя моє, бувши дітьми,
Двійком малих дітей,
Ми в курнику під солому
Ховалися від людей.
Ми кукурікали півнем,
I люди, що йшли повз нас,
Вірили — кукуріку! —-
То
Співець
- Автор: Олександр Пушкін
Чи чули ви за гаєм в час нічний
Співця журби, співця свого кохання?
Коли в полях стелилося мовчання,
Сопілки звук і простий і сумний
Чи чули ви?
Стрічали ви в безлюдній тьмі
...Іспанський романс
- Автор: Олександр Пушкін
Нічний зефір
Спливає з гір.
Шумить,
Біжить
Гвадалквівір.
Вийшов місяць у серпанку.
Тихо… бренькіт і хода…
Похилилася на ґанку
Ось іспанка молода.
Нічний
...Не серджусь, ні
- Автор: Генріх Гейне
Не серджусь, ні,
Нехай болить мені.
Хоч звідав я страшне:
Ти зрадила мене.
Не серджусь я,
Не серджусь я.
Мов діамант краса твоя сія,
Та в серці – ніч, не блисне й
До Георга Гервега
- Автор: Генріх Гейне
Гервег, ти — жайвір залізний,
Лунає від співів твоїх вишина,
Де промені сонця сяйнули.
Невже дні зими проминули
І справді в Німеччині квітне весна?
Гервег, ти — жайвір
...Самотня ялина стоїть
- Автор: Генріх Гейне
Самотня ялина стоїть
На зледенілій кручі, де Північ.
Під білою ковдрою дерево спить,
Загорнуте в сніг і в ніч.
Ввижається пальма йому уві сні.
Така ж самотня,
Цей біль — як алкоголь агоній…
- Автор: Василь Стус
Цей біль — як алкоголь агоній,
як вимерзлий до хрусту жаль.
Передруковуйте прокльони
і переписуйте печаль.
Давно забуто, що є — жити,
I що є — світ, і що є — ти.
У власне тіло
Вечірній сон…
- Автор: Василь Стус
Вечірній сон. I спогади. I дощ
колише світ розпуклого ясмину.
Бездомний вітер. Спи, маленький сину,
спи, сину мій маленький, коли хоч.
Немає мами нашої давно —
вертала, поспішала,
Чоловік підійшов до меморіуму…
- Автор: Василь Стус
Чоловік підійшов до меморіуму
і прочитав на ньому власне ім’я:
вічна слава героям,
що полягли за незалежність Вітчизни.
Йому приемно й боляче.
Під однією сорочкою Колима і
Я сидів на весіллі…
- Автор: Василь Стус
Я сидів на весіллі
серед поважних молодиків —
у того голос, наче в диякона,
той остаточно схрип від горілки й співу,
а та в котрий вже раз переконувала присутніх,
що не така вже й
Сидимо біля погаслого вогнища…
- Автор: Василь Стус
Сидимо біля погаслого вогнища,
перетрушуємо в долонях попіл,
розтираємо витухлі геть вуглини:
а що як зажевріє раптом жар?
Тут темно і темно там і ще далі темно,
але жар ніби
То все не так. Бо ти не ти…
- Автор: Василь Стус
То все не так. Бо ти не ти,
I не живий. А тільки згадка
минулих літ. Черед мости
віків блага маленька кладка.
А небо корчиться в тобі
своїм надсадним загасанням,
яке ти тільки
Спочатку вони вбивали людину…
- Автор: Василь Стус
Спочатку вони вбивали людину,
потім вбитого оживляли.
Реанімацією займалися
в косметичних кабінетах
(малярі — замість лікарів).
Справі оживлення
віддавали життя
цілі династії
Сторінка 21 із 626
Чудовий! Коли поруч.....