Звичайні
Сон із весільним хлібом
- Автор: Іван Малкович
На хлібі — три пташки-зозульки, а тісто глевке — і тому
западається в центрі княгиня із князем на бричці:
зам’який і високий той хліб вже затягує в тістяну тьму
не лише молодих і
Мені подаровано чарівний букет жовтих троянд
- Автор: Іван Малкович
Пробігла жовта квітка поміж нами —
й велика ніч з зеленими очима
між нас хотіла стиха просочитись
(а очі ж бо — твої;
ті, котрі я губами
не раз розплющував, заплющував не
Наближення
- Автор: Іван Малкович
Воли співають на рудих машинах…
А камінь сумніву — щоразу котить інший
(хоча ім’я у всіх одне: Сізіф),
і в кожнім серці — сумнів золотіший,—
(звірячі кубла зріють по
Смородина
- Автор: Іван Малкович
Моя сестричка — як синичка —
тАк вже смородину зриває,
мов кожна гілка —
таємничо
сумного чорта колихає.
І я не розумію —
що б
те означало, що в цім літі
найкраща з
Ноктюрн для земляків
- Автор: Іван Малкович
Горіла сОсна…
Із пісні
Лисиці — в решеті вода — сосна за муром
росте — на зимному піску немає тіні —
Дунай з пісень повитікав, сини — невірні —
за них — на жаль — не
Прірва
- Автор: Іван Малкович
В. Герасим’юку
«Серед ночі себе не засвічуй»,—
ти сказав. А себе засвітив;
так, немовби тим світлом засвідчив
прірву віку, в якому ти жив.
Й ми жили… На плебейські
Традиційний портрет поета
- Автор: Іван Малкович
Дуже делікатне створіння
поет:
плаче
за кожною своєю сльозою.
Ось він всівся під опудалом —
спокоєм насолоджується.
Надлетіли три горобці,
перервали крильцями
Канатоходці
- Автор: Іван Малкович
Над прірвою — сумні канатоходці
щоночі хилиткий долають шлях,
хоч дроту, по якому йдуть вони, не видно,
як, зрештою, і їх самих; і лиш тваринний жах
висить над прірвою: у цій
Чоловік
- Автор: Іван Малкович
Одягає маску блазня — впізнають.
Вбирається в тогу незворушного судді —
благають:
— Перестань, хіба це ти?
Лисом перевдягається — кричать:
— Ми вже давно тебе
Купи рум’янку
- Автор: Іван Малкович
Купи рум’янку — рум’янися,
знайди львів’янку — оженися,
сиди врочисто у партері —
лиш не схиляйся при папері.
Ходи на виставки — дивися,
стань до картини — причешися,
раз
Нещасливе кохання
- Автор: Іван Малкович
Я стану ягуаром…
Х.-С. Чокано
Сніг опадав. Птахи, як і плоди,
опали швидше. В небі гасла осінь,
і я хотів, щоб, видихнувши: «ось він»,
в тім снігові мене впізнала
З’ясування із білим каменем
- Автор: Іван Малкович
«Я тим, кого любив найбільше в світі,
приносив тільки сум’яття і біль»?..—
в якому запопадливім повіті,
хто сотворив цей вбогий водевіль?
Де ж ті зболені, сум’ятні, до кого
я
Ці беззвучні слова
- Автор: Іван Малкович
Ці беззвучні слова що нашіптую їх десь-таки западають
згодом певно наткнувшись на них ти пронизливо їх зрозумієш
і подумаєш — боже це ж він зізнавався в любові
і просився щоб ніч коло
Тут де ми тепер
- Автор: Іван Малкович
Тут
де ми тепер долітовуємо це літо
плакали колись ведмеді рудошерсті
і довго нюхали прив’ялі чорнобривці
перед зимою
у ці протрухлі ворота
вплітали колись жовтенькі
З народних мотивів
- Автор: Іван Малкович
Дівчинко моя фіалковая,
чом ти мене не любиш? —
чорний кінь прийде, свисне на мене —
тогди плакати будеш.
Кулі летіли, в мене цілили —
я за листя ховався:
яворовий лист до
Сонет із торбинкою квасолі
- Автор: Іван Малкович
У дерев’яному цебрі сплять коні білі і рябі:
біленькі — білі, а рябі — із ледве зримим фіолетом;
такі великі всі, та в них не видко ніг, ані губів,
бо то — сплюхи: все сон забрав —
Тільки спогад
- Автор: Іван Малкович
Він:
— Було це так давно, що й родимок на тілі
я вже би не згадав: сузір’я їх сумні
ще й світяться немов, та вже десь відлетіли,
і їх розташувань не відтворить
Човен
- Автор: Іван Малкович
Як серце не втішай читаннями сумними —
воно однак побачить щось жахливе:
пророки всі — нудні, і їхні вчення — нудь.
Кого з нас сколихнуть ці тлусті херувими? —
в них крила —
Проба голосу
- Автор: Іван Малкович
За рипучим, за нічним столом,
у коробці зиченої хати
норовиш благим своїм умом
таємниці сильних розгадати.
Планка підіймається.
А ти
тішишся, раденький, що
Ліс
- Автор: Іван Малкович
В осінні вечори, у вечори студені,
непевне все якесь, як ворожбитський віск,
при місяці гладкім висвічує легені
карпатський — іздаля почагарілий — ліс;
ліс, що себе відріксь,
Сторінка 622 із 626
Чудовий! Коли поруч.....