Звичайні

Вічний вогонь

Вкраїнонько…
Вербичко…
Тополинонько…
У квіточки її, у стрічечки,
У шароварчики єдиненьку,
У паперовії вінки.
Самі ж у джинси – та в авто!

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Зима.
Мороз!
На вікнах – барани.
Сорочки випрані
На шворці
Висять рукавами униз.
Задубеніли.
Он,

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Коливаються хати
Крізь лапатий сніг,
Зачепився за дроти
Чийсь отерплий сміх.
Волохаті ліхтарі
В капелюхах,

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Тихий дощ, як тиха мова,
В хаті гірко від любистку –
Клечання.
Листок кленовий
Впав з стіни в відро на миснику.

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

В нічному небі літаки гудуть,
Стовпи з села до міста йдуть,
Нікуди, звісно, не дійдуть,
Того розсерджено й гудуть,

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Вечір водить душу берегами,
В серці свист качиного крила,
Довгі тіні плутають ногами,
Ніч на ніч осоки розстила.

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Ходить базарами осінь,
Вінками цибулі,
Мов кулеметними стрічками
Перевита.
Дядько поніс порося в мішку,
Точать

Гей, за наш рідний край
Встаньмо разом за Вкраїну,
За наш тихий, любий рай,
За її свободу, за добро народу
Будем до загину сміливо іти.
Всяк знеможений, переможений,
Всяк,

Привіт тобі, зелена Буковино,
Твоїм хорошим горам і гаям;
Твоїм одважним, дорогим синам!
Привіт тобі, вродливая країно!

Привіт тобі! Нехай твоїм хатам
Засяє сонце; щасная

Повій, буйний вітре, од самого моря,
Навій мені пісню, щоб виспівать горе:
Нехай мені пісня голосно заплаче,
Нехай у могилах будить дух козачий,
Нехай всім розкаже про тяжку

“Працюй, Іване, — пан казав, —
І не вважай на втому:
Від бога нам такий закон
В його письмі святому.

Адже ж сам бог шість днів робив,
Поки скінчив роботу,
Спочив же

Тихесенький вечір
На землю спадає,
І сонце сідає
В темнесенький гай.

Ой сонечко ясне,
Невже ти втомилось,
Чи ти розгнівилось?
Іще не лягай!

Світи ще

Я працюю ввесь вік для народу
(Якщо маю вигоду).
Полягти я для його готовий
(На перині пуховій).
Я — підпора громадського ладу
(Поки маю я владу).
Людям силу даю тільки

Заспівав би я про зиму,
Що в пречисті білі шати
Одягла наш край повсюди…
Шкода праці, шкода риму,
Бо не можна ж не згадати,
Що зимою мерзнуть люди.

Заспівав би я про

Давно колись, малим хлоп’ям,
Бувало, дивлячись на зорі,
Я часто-часто прагнув сам
Між їх поринути в просторі.

Я думав: там щасливий край,
Там невідомі наші болі,
Туди

Він пише сміливо, не боячись нікого —
Слабого,
Усе, що вказує йому його натура
Й цензура.
Він може написать філіппіку завзяту
За плату;
Він скаже, що згола порядки всі

Катуйте, бийте нас, кати,
Печіть огнем, ножами тніть, —
Ачей поможете знайти
Таке в нас місце, що болить.

Ще нам не досить боляче
Від наших мук, від наших ран;
Ще в шкурі

Як гляну на місяць і зорі червоні,
Хотів би я вгору летіти в балоні,
Покинув би службу і землю прокляту,
Де так небезпечно тепер бюрократу,
Де вільності всякі заводять прем’єри,

Умер поет! І струни голосні
Порвалися, замовкнули навіки.
Ми стали сиротами, і, сумні,
Ми понесли у серці жаль великий.
І довго плакали… І от тепер
Щороку згадуєм сумну

Світла зірка та й за гору скрилась,
Пишалась гарна квітка та й пожовкла,
Співала пташка та й навіки змовкла.
І в серці туга залишилась.
І серцеві не можна не боліти,
Дарма, що