Звичайні

Стражденний світ:
То був совіт,
Тепер – ковід
(В крові Москва
І чума нова),
І непередбачуваний нарід,
Що за царями, за генсеками
Підставив крісло навіть зекові…
Що

Навіяне співом Квітки Цісик «Чуєш, брате мій»

Краків. Осінь, падає листя
І шарудить бруківкою під ногами.
Вечір. І несеться низько, до серця близько
Вгорі журавлина

В тиху засніжену ніч
Небо дихнуло теплом
І заіскрились ясні
Зорі над торжеством,
Як відбули сірі дні
І засіяло Різдво.
В темних селах в снігах,
В світлих містах у

Квітко, у серці твоїм – Україна,
якої не бачила, але відчула
у слові, що виплекане у родині,
у пісні, що змалку пронизувала твою душу.
І пісня злетіла, летіла… І

Відлетіло, як листя, кружляння у вальсі,
Як в напружене тіло втискалися пальці,
Наближатись в притискуванні обережно
І в кружлянні черкалися ноги бентежно.
І тремтіли, трималися

Жрець, поклонитель жіночій красі,
Розкутості її і свободі.
Я плачу, як плакав би Фірдуосі
За те, що сталось в народі.
Знов під паранджею томливість краси,
Що загнана знову за

Після війни не зачинялись двері,
Голодні прохачі зі Сходу йшли,
Вділялось від обіду, від вечері
Їм скибку хліба, пару картоплин…
Йшла в Західну Велика Україна,
Йшла наймитами

В листі по кісточки, в шересі, у шарудінні (юга),
Ходим, збираємо в листі волоські горіхи,
Чорвонобокі ранети в траві, що обніс вітрюган, –
Передзимова, остання на холоді втіха.

Терен, терен – тернівочка,
Мила серцю мандрівочка
До пастівника,
Де іще під зеленими
Попід липами, кленами –
До терника.
Де вже ранньо осінніми
Виснуть

Як знаки запитальні – граки понад гніздами,
Де вже гріють кубельця принишклі грачихи.
Тепла ніч набрякає холодними звіздами,
Тепле сонце всміхається лагідно, тихо
Над гармидером

Жовтень жовтий, як мед. І медове усе
При кінці його – яблука, сливи і груші.
Вітер в трави холодні добра того нам натрясе,
Все обмите дощем, вітер все полірує і сушить.
Хоч бери і

Колись так звалося село, якого зараз нема, що стало місцем найбільших боїв УПА з військами НКВД. Тут покояться останки майже тисячі молодих патріотів.

1
Над Гурбами плакало

У зайцях – радіація,
В качках – пташиний грип,
Таїть сюрпризи гриб…
Така ось кульмінація
Новітньої пори.
До алкоголізації,
СНІДосифілізації
Такі лихі вітри

І доріжина ця в нікуди,
І непевна стежина під лісом,
Де намарне шукати сліди
Всього того, що коїли біси.

Мовчазна, горем бита земля,
Перемішана густо бідою,
Не один тут

Як серед вічності, могили серед ночі,
Покинуті (ніде ані душі),
Лиш річка поруч щось собі торочить
І тихі наслухають комиші;

Козацтво спить. Сплять по домівках люди,
Течуть,

Скинув панцир дзвінкого бруку
На суху ялинову глицю,
Славу краєм веде за руку
(Ще в козацькій вінчавсь каплиці)
Шрами стін цих ще й досі свідчать,
Як іскрились шаблі

3-тя частина збірки “Очі до очей”

На горбах, над Дніпром, по коліна в снігу,
Ми дивились, як лози в долинах диміли.
Обережно і ніжно торкнувсь верхніх губ
І побачив, як вії у

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Холодно й не холодно,
Дощ чи сніг,
Я тебе чекаю
Ніч у ніч.
Як біжиш з вечірніх лекцій
Сквериком,
Розганяєш синій страх

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Я один у лісі під сосною,
Замели мене сніги,
Замели мене із головою!
Листя дуба падає із снігом
На мою лижню,
На зникаючу лижню

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Якась спустошеність в душі,
Якась могильна тиша.
Сніг за вікном легенько ворушить
І вітер ледве дише.
Ні образу, ні музики – ні звуку.