Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Я став актором. Перша роль
Готова вже моя.
Уперше маю на кону
Зареготати я.

На сцені я сповна душі
Завзято регочу,
А на житті ще є причин
Доволі для плачу.

Не спить в колисці, плаче немовля,
А ще не день, –
I нянька, присипляючи його,
Співа пісень.

Дитя моїх страждань — безсонний біль
Кричить в мені,-
Щоб він заснув на

Хай не береться легкодух
Для нас співати пісню щиру!
Важкий тягар бере співець,
У наші дні піднявши ліру.
Коли умієш ти співать
Лиш про свої жалі й печалі,-
Знай, не

Ми знаєм — іграшки потрібні дітям.
В захопленні дитячому народи
Тих іграшок немало наробили,
Катами ставши власної свободи.
Вдягли на лоба дурневі корону,
Помазали і повели до

Його поклали на кобилу —
Негідник різок заробив.
Він грабував, і дідько знає,
Чого іще він не робив.

Та він, пручаючись, волає:
“Пустіть! Сховайте нагая!
На це не маєте

Я мадьяр. В п’яти частинах світу
Іншої Угорщини нема.
I числом окрас тих не злічити,
Що вона на грудях підніма.
З гір високих гострий зір сягає
До запінених каспійських

Стара будівля — білий світ;
Перекосивсь, схиливсь, осів.
Коли ти ходиш в нім,— пильнуй,
Щоб часом лоба не розбив.

Націлився на тебе слуп…
Схили чоло, не будь дурним!
“Я

Що слава наша? Райдуга мінлива.
В сльозах відбите сонячне проміння.

Коли я вчув, що в серці пробудився
Любовний дух, який отам заснув, –
Тоді здаля мені Амур явився,
До невпізнання радісний він був.

Сказав: “Пора, щоб ти мені вклонився”.
Це

Чи ти не той, хто говорив так гоже
Про нашу донну, нас тепер питав?
Хоч голос він такий, як в тебе, мав,
Але назовні ви цілком не схожі.

Чому це ти так гірко заридав,
Аж

Ви, що йдете в печальному мовчанні,
Проходите покірно в тишині, –
Звідкіль простуєте, бліді й сумні?
Я бачу, ви — в скорботі ненастанній.

Чи, може, ви мою зустріли пані,
Яка

В своїх очах вона несе Кохання, –
На кого гляне, ощасливить вмить;
Як десь іде, за нею всяк спішить,
Тріпоче серце від її вітання.

Він блідне, никне, множачи зітхання,

1] На півшляху свого земного світу
2] Я трапив у похмурий ліс густий,
3] Бо стежку втратив, млою оповиту.

4] О, де візьму снаги розповісти
5] Про ліс листатий цей, суворий,

1] День одійшов; з натомленої спини
2] Всього живого тягарі земні
3] Тьма поскидала; тільки я, єдиний,

4] Все готувавсь до мужньої борні
5] З трудною стежкою з нестерпним жалем;

1] “Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих,
2] Крізь мене йдуть до мучень і заков,
3] Крізь мене йдуть між поколінь пропащих.

4] Суд правий вів творця моїх будов:
5] Звели мене

1] Мій раптом перервався сон глибокий,
2] Бо грім оглушливий я враз почув
3] І встав, немов ударений під боки,

4] І все спочилим оком озирнув,
5] На ноги звівшись, подививсь

1] Той колір, що я вкрився ним од страху,
2] Коли побачив, як верта вожай,
3] Відбивсь йому в лиці відтінком жаху.

4] Спинивсь поет, запавши у відчай,
5] І став вдивлятись

1] І от іде стежиною вузькою
2] Між мурами товстими й полем мук
3] Учитель мій, і я за ним ступою.

4] “О вишній уме, що до гірших лук
5] Ведеш мене, — почав я, — як владика,

1] Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,
2] Який складався з диких валунів,
3] Спинившись над проваллям ще жахнішим.

4] Від смороду, який весь час валив
5] З безодні чорної

1] Місця, де йшли ми з горем та печаллю,
2] Були такі похмурі та страшні,
3] Аж зір від них ми відвернули з жалю.

4] На Тренто схожі ці місця сумні,
5] Де берег Адіче колись