Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

В своїх очах вона несе Кохання, –
На кого гляне, ощасливить вмить;
Як десь іде, за нею всяк спішить,
Тріпоче серце від її вітання.

Він блідне, никне, множачи зітхання,

1] На півшляху свого земного світу
2] Я трапив у похмурий ліс густий,
3] Бо стежку втратив, млою оповиту.

4] О, де візьму снаги розповісти
5] Про ліс листатий цей, суворий,

1] День одійшов; з натомленої спини
2] Всього живого тягарі земні
3] Тьма поскидала; тільки я, єдиний,

4] Все готувавсь до мужньої борні
5] З трудною стежкою з нестерпним жалем;

1] “Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих,
2] Крізь мене йдуть до мучень і заков,
3] Крізь мене йдуть між поколінь пропащих.

4] Суд правий вів творця моїх будов:
5] Звели мене

1] Мій раптом перервався сон глибокий,
2] Бо грім оглушливий я враз почув
3] І встав, немов ударений під боки,

4] І все спочилим оком озирнув,
5] На ноги звівшись, подививсь

1] Той колір, що я вкрився ним од страху,
2] Коли побачив, як верта вожай,
3] Відбивсь йому в лиці відтінком жаху.

4] Спинивсь поет, запавши у відчай,
5] І став вдивлятись

1] І от іде стежиною вузькою
2] Між мурами товстими й полем мук
3] Учитель мій, і я за ним ступою.

4] “О вишній уме, що до гірших лук
5] Ведеш мене, — почав я, — як владика,

1] Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,
2] Який складався з диких валунів,
3] Спинившись над проваллям ще жахнішим.

4] Від смороду, який весь час валив
5] З безодні чорної

1] Місця, де йшли ми з горем та печаллю,
2] Були такі похмурі та страшні,
3] Аж зір від них ми відвернули з жалю.

4] На Тренто схожі ці місця сумні,
5] Де берег Адіче колись

1] “Цей гострохвостий звір, що з нами поряд,
2] Руйнує мур в фортеці кам’яній,
3] По цілім світі йде від нього сморід!” —

4] Таке промовив вождь учений мій
5] І знак подав, що

1] Є в Пеклі місце, зване Лихосхови,
2] Залізних тонів муром кам’яним
3] Оточене; таке ж воно й з основи.

4] А посередині, у долі тім,
5] Глибока та широка є криниця, —
6]

1] О волхве Сімоне, о жадні учні,
2] Господнє сотворіння пресвяте,
3] З добром заручене, ви, зла підручні.

4] За злото й срібло всім продаєте.
5] Вже треба, щоб про вас сурма

1] Нові покари я в тім самім ритмі
2] Оспівую в двадцятій пісні цій
3] Канцони першої — про втоплих в пітьмі.

4] Вже на круті схиливсь я камінці,
5] Щоб роздивитись дно глибоке

1] Наприкінці розмови святокрадець,
2] Підвівши руки, дулі поробив
3] І крикнув: “Боже, ось тобі мій вкладець!”

4] Від того часу змій я полюбив:
5] Одна ті чорні заглушила

1] Радій, Фйоренцо, ти така велика,
2] Що на землі й на морі б’єш крилом,
3] Та йде і в Пеклі слава стоязика!

4] Увагу поміж злодіїв п’ятьом
5] Віддав я вродженням твоїм, якими

1] Засяяв пломінь рівно, мов планета,
2] Помчав у далину і там заглух
3] Із дозволу привітного поета.

4] Коли наш зір принадив інший дух
5] Неясним звуком, що із нього рвався

1] Хто, навіть вільними від рим словами,
2] Повісти міг би, скільки крові й ран
3] Побачив я на дні нової ями?

4] Тут мова лиш заводить нас в обман:
5] Бо наш словник ще дуже

1] Піднявши рота від страшної страви
2] Й волоссям жертви з губ утерши кров,
3] Цей грішник припинив бенкет кривавий

4] І так почав: “Мене ти хочеш знов
5] Вернуть у розпач, що

1] “Трядут хоругви к нам владики Ada”
2] Все ближче; подивись лишень на знак, —
3] Сказав учитель, — де його громада”.

4] І як, коли б у хмарах день побляк
5] Чи відійшов би з

1] Для вод спокійних паруси віднині
2] Суденце мого духа наставля,
3] Плавбу лишивши по страшній пучині.

4] Співатиму про друге царство я, —
5] Там душі очищаються, небесне