Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Цей вірш про негра-хлопчака,
Про хлопчака-кудрявчика;
Живе не в нас той хлопчик, ні, —
В заокеанській стороні.

У білих на ярмарку ігри веселі,
Люди катаються на

Якби мені до рук — скрижалі Долі,
Я розписав би їх по власній волі!
Із світу вигнав би всі смутки, болі,
Чолом небес досяг, не жив би долі!

1] На сина дивлячись, любові повний,
2] Що вічно з них обох потоком ллє,
3] Найперший, у могутті невимовний

4] Усе, що в думці чи в просторі є,
5] Створив так до ладу, що всі

1] Не перебравсь центавр ще через річку,
2] Як ми потрапили у ліс такий,
3] Що годі в нім шукати стежки стрічку.

4] Не свіжість крон — сухих прутів пучки,
5] Не рівне віття —

Темно надворі, ніч дощовита,
Людей у вагоні битком набито;

Всі потомились — чи сплять, чи куняють,
Діти малі засинають, де знають, —

На чемодані, як не на лаві,
мостять

В той день, як чистого я не найду вина,
I в ліках чую я отруту. Помічна
Від смутку вічного волога пурпурова.
Із нею п’яному й отрута не страшна!

У третьому класі — тверді лавки,
Там ідуть селяни й робітники!
Ось дві бабусі, у них сусідка —
Якась весела дебела тітка;
Вона без квитка перевозить у кошику
Півника-співника

Безглуздо мучити себе самого — хай
Малий достаток твій, ти лишку не шукай:
Тим, що од вічності записане тобі,
Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!

Коли своїх бажань нам здійснити не дано,
Що ж нам із мріями робити? Безнастанно
Ми побиваємось і тужимо над тим,
Що пізно в світ прийшли і що відходим рано.

Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.
З людьми на відстані привчайся розмовляти.
До найвірнішого пригляньсь розумним оком —
I ворога в ньому зумієш розпізнати.

З гілля надій моїх діждавши урожаю,
Своєї долі нить простежу я до краю.
Чи довго скнітиму в тіснім життя затворі?
Коли до небуття я двері відшукаю?

Любов так довго володіла мною,
Скорявся їй я так багато літ,
Що, як колись її я зносив гніт,
Так само зараз нею серце гою.

Любов такою окупив ціною,
Що інших духів зник в

1] О ви, хто прагне вутлими човнами
2] Здогнать моє співаюче судно
3] І ніжними утішитись піснями,

4] Назад вертайте краще, бо одно
5] Судилось вам — у безбережнім морі
6]

1] І тут зійшов до другого я кола,
2] За перше меншого, та від розпук
3] Кричали душі голосніш довкола.

4] Й страхітного Міноса вчув я гук;
5] Який при вході судить справедливо,

У місті півень не співає —
Уранці будять нас трамваї.

В першім вагоні — робітники,
Їх на заводи кличуть гудки.

В другім вагоні їдуть службовці,
В руці газета, портфель при

Коли ви зійдетесь у злагоді та згоді,
Милуйтесь друзями, дивуйтесь їхній вроді!
Коли ж підчаший вам налле вина хмільного, –
Й мене, нещасного, згадайте при нагоді.

Складаю цей віршик, рядок у рядок,
Для всіх, скільки є їх у світі, діток —
Діток-абіссінців, діток-італійців,
Діток-росіян і діток-австралійців,
Для чорних-пречорних, немов ті

Ми в нашому шинку гостюєм невиводно,
I всесвіт гудимо, і лаєм принародно.
Запитуєш: куди ми підемо по смерті?
Налий вина мені — і йди куди завгодно!

До гончара недавно я забрів,
Що з глини й Бога б виліпить зумів.
Та бачив я (сліпий хіба не бачив),
Що він не глину мне, а прах батьків.

Якщо й премудрому не подолати Долі, –
Що хочеш уявляй собі в небеснім колі,
А смерті не минеш! Хіба не все одно,
Чи з’їсть тебе хробак, чи лютий звір у полі?