Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Є в нашому Неаполі
провулок Паллонетто,
Він досі не оспіваний
ще ні одним поетом.

У ньому темно й сумно,
у ньому брудно й тісно,
Будинки все похмурі,
а люди все

О небо! В злигоднях повинне тільки ти,
Старе вмістилище ненависті і мсти!
А ти, о земле, ти… Якби в тобі копнути,
Які б коштовності вдалося віднайти!

Я п’ю щодня вино — і все здається мало;
Я хочу, щоб кругом усе співало й грало.
Коли зберуть мій прах і зліплять глек із нього,
Я хочу, щоб вино в ньому не вибувало.

Кульгава старість, юність бистронога —
Все товпиться до вічного порога.
Недовго світом тішаться живі:
Всі підем геть, у всіх — одна дорога.

1] В ту мить, як третя скінчилась година
2] Й не відчинялось ще світань вікно
3] На сфері, жартівливій, мов дитина,

4] Як сонцю тут було, коли воно
5] До надвечір’я рухалося

Напевно, хтось вночі повісивсь
I розв’язав лиху негоду.
Дме вітер, тарілки танцюють
На тій цирульні біля входу.
Де щастя в цей недобрий час?
Там, де немає з вами

Підпилий, завернув учора я до шинку.
Там саме дід вино собі точив у кринку.
Я запитав його: “Чом не боїшся Бога?”
“Бог добрий,— він сказав.— Сідай і випий, синку!”

Його поклали на кобилу —
Негідник різок заробив.
Він грабував, і дідько знає,
Чого іще він не робив.

Та він, пручаючись, волає:
“Пустіть! Сховайте нагая!
На це не маєте

Питальник
Був собі колись
До всього страх цікавий.
Мав той значок
Такий гачок,
І скрізь
Питання ставив.
А коли відповіді він
Втямки не міг узяти,
Своїм

Не пий, наказують, твоя вина в вині:
Настане судний день — і будеш ти в огні.
Це так… Та з радістю б віддав я землю й небо,
За мить, коли в шинку ми сидимо хмільні.

Серед невігласів, упевнених, що путь
Знання правдивого лиш їм відкрита, будь
Ослом, як і вони, бо довговухі судді
Усіх, хто не осли, кафірами зовуть.

Не треба й ласощів, як є корець вина,
Та як налле його красуня чарівна.
Пиячити весь вік, блукати, де попало —
Немає кращого від Риби до Овна!

Всі ангели і духи всі верховні,
Коли прийшла до горньої господи
Мадонна, всі благої насолоди
I захватів були побожних повні.

“О, що за чар і сяєва сановні! —
Вони казали,—

1] Нас три й чотири рази привітавши,
2] Бо дуже він кохався в земляках,
3] Сорделло відступив, “Хто ви?” спитавши.

4] “До того ще, як по горі цій шлях
5] Достойним душам показав

1] Піднявши рота від страшної страви
2] Й волоссям жертви з губ утерши кров,
3] Цей грішник припинив бенкет кривавий

4] І так почав: “Мене ти хочеш знов
5] Вернуть у розпач, що

Всі смутки випередь, гукни на чорноброву,
Щоб з хати винесла вологу пурпурову:
Хіба ти золото, недоуме, щоб люди
Тебе поклали в прах і викопали знову?

Я став актором. Перша роль
Готова вже моя.
Уперше маю на кону
Зареготати я.

На сцені я сповна душі
Завзято регочу,
А на житті ще є причин
Доволі для плачу.

Міст над водою виситься,
Міст в воді підвісився;
Над мостом — коло місяця,
Й під мостом місяць міститься.

Не розбереш, куди не кинь,
Де височінь,
Де глибочінь,
Де

Із глека повного, із наших повних чар
Скуштуймо в затишку лози солодкий дар!
Живім, поки живі — і поки пару глеків
Із праху нашого не виліпив гончар!

Творець, благослови мене добром твоїм,
Щоб я не дякував за той кусок, що їм,
Дурному й підлому! Щоб був я завжди п’яний,
Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим!