Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Плює услід мені судьба моя проклята.
Як не стараюся, дарма, все йде до ката.
Душа збирається. “Побудь”,— кажу — і чую:
“Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!”

1] Додержуючи вічного закону,
2] На небесах меридіан здали
3] Тельцеві сонце, ніч же — Скорпіону.

4] Отож, мов той, хто вдень чи серед мли
5] Іде, не спинений припоном жодним,

Ви, що йдете в печальному мовчанні,
Проходите покірно в тишині, –
Звідкіль простуєте, бліді й сумні?
Я бачу, ви — в скорботі ненастанній.

Чи, може, ви мою зустріли пані,
Яка

В Римі, на площі Джованні Мастаї,
Діти купаються у водограї.
Діти купаються, в бризках хлюпощуться,
В воду пірнають, в басейні полощуться.

Проходить тролейбус — вагон як не

Білим як сніг я родився,
Возрастом зелен остав,
Но так ти мя не доткнувся
І молодця не внімав.
Но коль тіло почорніло,
А серденько скаменіло,
Тогда-сь мною

На учті мудрості зняв мову друг вина
(Рум і Аравію збентежила вона):
“Не вірю твердженню, що є вина в вині,
Коли сам Бог сказав, що проститься вина!”

1] Згадай, як в Альпах потрапляв, читачу,
2] Ти в хмару й наставала сліпота,
3] Що всю породу відзнача кротячу;

4] Й коли густа, волога пара та
5] Нарешті рідшала і мерехтіла

Стара будівля — білий світ;
Перекосивсь, схиливсь, осів.
Коли ти ходиш в нім,— пильнуй,
Щоб часом лоба не розбив.

Націлився на тебе слуп…
Схили чоло, не будь дурним!
“Я

— Ти, рибалко, риболове,
Чом женеш у море човен?

— Я закину в море невід —
Може, вловиться що-небудь:
Хоч сардинки, хоч плотички,
Хоч синочку черевички,
Бо надворі скоро

Я серцем і душею твій,
Мій рідний краю!
Лише тобі належу я,
Тебе кохаю!

Моя душа — величний храм.
Та коли треба,
Віддам і душу я свою
Заради тебе,

О тепла кров

Де погляд ніжний, де чарівний вид;
Де постать горда, де струнка постава,
Де мова та бентежна й величава,
Що завдає негідникові встид?

Де сміх, що жалить того, хто набрид?
Де

1] По обрію, мов із морського лона,
2] Біліючи на східному шпилі,
3] Зійшла кохана ветхого Тіфона.

4] Гра самоцвітів на її чолі
5] Холодної тварини вид створила,
6] В якої

Хай не береться легкодух
Для нас співати пісню щиру!
Важкий тягар бере співець,
У наші дні піднявши ліру.
Коли умієш ти співать
Лиш про свої жалі й печалі,-
Знай, не

Де ділися феї?
Про них щось давно
Не чутно.
Вони розпрощались, напевне, з землею,
Пішли десь у море, на дно,
Або у небеснім роздолі
Шукають кращої долі.

Що ж мали

1] Засяяв пломінь рівно, мов планета,
2] Помчав у далину і там заглух
3] Із дозволу привітного поета.

4] Коли наш зір принадив інший дух
5] Неясним звуком, що із нього рвався

Я спав — і от мудрець мені у сні прорік:
“Немає радощів для заспаних повік!
Соннивче, ти забув, що сон — подоба смерті?
Збудись, бо прийде час — і ти заснеш навік!”

1] Повитий в радість мудрий споглядальник
2] Почав так мову у святих словах,
3] Мов добрий та уважний стернувальник:

4] “Ту рану, що Марія у віках
5] Загоїла, — завдати ще й

1] Для вод спокійних паруси віднині
2] Суденце мого духа наставля,
3] Плавбу лишивши по страшній пучині.

4] Співатиму про друге царство я, —
5] Там душі очищаються, небесне

Коли ти муж, – будь мужнім,
Знайди життєву путь,
А лялькою на шворках
В руках судьби не будь.
Пес недолугий — доля.
Лякає навісна
Лиш кволих — і тікає
Від сміливих

«О дівушко, знай бога,
Не будь ко мні так строга.
Я тя люблю, люб меня,
Я уж твій, ти будь моя».
Дівушка на то глуха,
Схохоталась: «Ха-ха-ха!»

Я к дівушці