Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Душа — як зайшлася,
жене у світи,
жалі і гризоти
свої рознести.
Отам, де над скелями
хмари зійшлись,
волів би в загірню
потьмарену вись.

Аж лине ворона
і

Князь Шаликов, газетчик наш печальный,
Элегию семье своей читал,
А казачок огарок свечки сальной
Перед певцом со трепетом держал.
Вдруг мальчик наш заплакал, запищал.
«Вот, вот

Навіщо ти зводиш чертог, сину крилатих днів? Сьогодні ти дивишся зі своєї вежі, та мине кілька років — налетить вітер пустелі і завиє в твоїм спустілім дворі.

Коли прадавній
батько всевишній
певною дланню
з хмар кучерявих
благословенні
блискавки сіє,
тоді цілую
край його ризи
з дрожем дитячим
в вірному

Країна розкоші прослалась підо мною,
Вгорі — блакить ясна, тут — лиця чарівні.
Чому ж у дальній край так хочеться мені,
Чом ще за дальшою я плачу давниною?

О Литво! Шум лісів,

ΔAIMΩN, ДЕМОН

Коли в той день, як світ тобі відкрився,
пораннє сонце зорі привітало,
ти скільки сили до життя пустився,
законів світу пильнувавши стало.
Тож

У глупу ніч була мені немила,
дитині, стежка попри цвинтарі.
Я йшов до батька, пастора. Яріла
у щедрім небі зірка до зорі
у глупу ніч.

А вже пізніше, в далечі

Коли споконвічний
Святий Отець
В спокої руки
З розкочених хмар
Благословенство перунів
Сіє на землю, –
Я цілую останній
Край одіння його
I трепет дитинний
Чую в

Плач, королівно! Батьків гріх
Упав на край. Якби ж слізьми ти
Для визволу страждених всіх
Могла вину отецьку змити!

Плач! Одверни від нас напасть
Сльозами, і тобі

Одіссей приходить до Евмея; поснідавши з ним, він намагається запевнити старого свинопаса, що володар його незабаром повернеться, і підтверджує це клятвою, але Евмей йому не вірить. Одіссей

Я памятник себе воздвиг нерукотворный,
К нему не зарастет народная тропа,
Вознесся выше он главою непокорной
Александрийского столпа.

Нет, весь я не умру — душа в заветной

Жіноцтво чарівне! Де вік той золотий,
Коли за платтячко гаптоване, за квіти
Юнак у дівчини міг серденько купити
I милій голубів прислати у свати?

У наш вік дешево цього не

1] Інші богове безсмертні й мужі усі збройнокомонні
2] Спали всю ніч, тільки Зевс не покоївся сном безтурботним.
3] Він у своєму роздумував серці, як краще Ахілла
4] Ушанувати та близ

Доки оспівував доченьку любу, –
Слухає мама, а дядько читає.
Тільки зітхнув про привабливість шлюбу, –
Слухаю я, вся родина питає.

Мама про села й про душі бурмоче,
Дядько —

Вже давно вітрильник ми наладували
з вірним товариством. І вітрів попутніх
виглядаємо, з чекання п’яні,
дні і ночі.

І терпець урвався товариству:
“Радше б ти подався

Всемогутній владцю, наш Брамо!
З тебе вийшов світ великий.
Ти правуєш над віками.
Як же ти один, владико,
міг брамінів утворити
як і райїв можновладних?
Мавпі же людській

О, лови благословіння
Для весни, що промине!..
Вмить із яблунь дощ цвітіння
Вітер західний жене.
Довго з віт листкам звисати,
Що їх тінь вітає нас?
Ураган зелені шати

Мій дух, як ніч. О, грай скоріш:
Я ще вчуваю арфи глас.
Нехай воркує жалібніш
І тішить слух в останій час.
Як ще надія в серці спить,
Її розбудить любий спів.
Як є сльоза

Не осудіть і не зривайте
Найкраще убрання із пліч.
Я з любого полину краю
У інший світ, у вічну ніч.

Там ненадовго я спочину
І знову встану — прийде строк —
І зникне

1] В час той біля кораблів своїх інші вожді всеахейські,
2] Лагідним сном переможені, спали всю ніч до світанку.
3] Лиш Агамемнона, сина Атрея, керманича люду,
4] Сон не потішив