Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Творчість — то забава днів.
Тільки не сваріть.
Майте спокій! Хай вам гнів
в серці не скипить.

Був би скромний я тоді
і не менш за вас,
не збавляв би у біді
свій

1] Зевс, допустивши троян і Гектора близько до суден,
2] Там же і злигоднів їм, і труднощів безперестанних
3] Дав їм зазнати, а сам повертає ясні свої очі
4] У далину, споглядаючи

Дайте тільки на коня я скочу —
ані ваших юрт, ні хиж не хочу!
Радо мчу в безмежному просторі,
а над фескою моєю — зорі.

_________

Він зорі висіяв молоді,
щоб радісно

Нову поживу, свіжу кров
Дає цей світ ясний.
Мене до свого лона знов,
Природо, пригорни!

Гойдає хвиля в лад веслу
І вдаль жене човна,
І пасмо гір крізь хмарну млу

Гуляй красиво, як ніч
Ясного клімату та зоряного неба;
І все найкраще з темного та світлого
Це зустрічається в його зовнішності і в очах:
Таким чином збагачений тим ніжним світлом

Я возмужал среди печальных бурь,
И дней моих поток, так долго мутный,
Теперь утих дремотою минутной
И отразил небесную лазурь.

Надолго ли?.. а кажется, прошли
Дни мрачных

Прибувши до Пілоса, Телемах зустрічається з Нестором, який разом із своїм народом на березі моря приносить жертву Посейдонові. Нестор розповідає йому про пригоди ахеян після зруйнування Трої і

(переклад Максима Рильського)

Не раз ми чуємо: ще встигну, час я маю.
Та знаймо, що такі слова
Людині щоразу не розум навіва,
А лінощі без краю.
Отож, як діло є,

Мертві плеса облягає
мертвий спокій, мертвий сон.
Марно шкіпер озирає
безберегий цей полон.
Ані вітру, ані хвилі,
ані подиху нема.
У незрушному знесиллі
тиша — сонна і

Жену вперед коня, щоб линув, ніби птах;
Ліси, яри, шпилі біжать назустріч оку,
Подоба бистрого хвилястого потоку, –
Сп’яніння прагну я найти у цих дивах.

Але зморився кінь. Тоді

Срібним сяєвом заллєш
доли і кущі
і спочинути даєш
стомленій душі.

Прохолодний пестиш луг
поглядом своїм,
мов пильнує любий друг
за життям моїм.

Гуки радісні й

1] Нестор в той час випивав у наметі й почув оті крики, —
2] От він Асклепія синові слово промовив крилате:

3] “Глянь, Махаоне божистий, подумай-но, чим це скінчиться!
4] Крики

Дні пожадані,
ось ви і знов:
сонце весняне,
гомін дібров.

І швидкоплинні
води шумлять.
Що це — долини?
Луки ряхтять?

Свіжістю віє
з синіх небес,
став

Тебе побачив я — і вмить запаленів,
Знайомства давнього шукаючи в незнаній,
I щічки розцвіли у відповідь рум’яні,
Як роза, що вітрець їй перса відслонив.

Лиш пісню почала —

Котрому з богів несмертельних
найвища впаде нагорода?
Сперечайтесь собі.
Я ж віддаю її
вічно рухливій
і завжди новій
чудовій дочці Йовія, Зевеса,
його найулюбленішій

Одіссей продовжує розповідати про свої пригоди. Північний вітер приносить його корабель до берегів кімерійців, де течія Океану вливається в море; принісши жертву тіням, Одіссей викликає їх.

Зі сходу сонце йде в ясних огнях світанку,
А коло місячне сумна окрила мла,
До сонця пелюстки троянда простягла,
Фіалка хилиться під чистим сріблом ранку.

Лаура у вікні — я

Повз мене йдеш? Та ж як? Тебе не бачу.
Ти повернула, — знов не бачив, ні.
Нещасна хвиля, що її я трачу.
Що ж це таке? Заслало зір мені?

Пробач мені, я втішитись хотів
тим, що

Дайте — поплачу! Ніччю оточений
у безмежній пустелі.
Сплять верблюди, поснули підгінчі,
тільки старий вірменин нишком рахує скарби.
А я коло нього версти лічу, що лягли
між

Ви думкою найвищого сягнули,
Про Всеблагого теревені гнули,
А в тайне прозирнути не змогли:
Налепеталися — й навік заснули.