Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Коли єство моє ліпив Творець із глини,
Зарані відав він про всі мої провини.
Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче
В день суду ввергнути в палаючі глибини?

На гірських вершинах
Спить сніг.
Вітерець в долинах
Затих.
Тиша без краю, безмеж.
Змовкнув пташиний галас.
Почекай — зараз
Ти заснеш теж.

Перекладач: Марія

Ви думкою найвищого сягнули,
Про Всеблагого теревені гнули,
А в тайне прозирнути не змогли:
Налепеталися — й навік заснули.

Покинутий замок роками
Стоїть на горі в далині.
Бувало, колись біля брами
Тут рицар чекав на коні.
А нині навкруг попелище,
Де тиша могильна вгорі,
І скрізь мені вільна

1
Що лишили б нам у світі
ці владарювання ситі,
геть змарнілі мандарини,
що весняною порою,
північ мавши за собою,
річку, зелень, прохолоду,
п’ють, радіють? Спів їх

Я в цій хаті спать не можу!
Іншу хату дай, сусіде!
Тут із вікон шлях тривожить,
Ним частенько пошта їде.

А вночі візник задзвонить,
В мене серце так і скаче:
Марю, то

Про тебе згадую, ледь сонце красне
встає з-за плес,
про тебе згадую, ледь місяць ясний
засяє із небес.

Ти видишся мені, ледь закуріє
далекий шлях,
коли нічного блукача

Поет

Сонце сіло ген за гори,
але захід жаром грає.
Мов, чи довго наді мною
ярий полиск протриває?

Миродайний

Хочеш, пане, я надворі

Над Піндом пітьма, хвищі шал,
Стримлять шпилі похмурі.
І гнівно хмари мчать учвал,
І дишуть мстою бурі.

Ще й провідник із ляку зник,
Лиш блискавиці спалах
То з пітьми

Бачте — грає гір
водовир
рине, мов зоря
з високості,
юнь його плекали
добрі духи
межи кручами в чагарях.

Ніби птах,
він спадає з хмари
з крем’яної скелі в

Як же пораннім сяйвом
ти навкруги палаєш,
весно кохана!
Сотні любих розкошів
у мене в серці вирує —
вічного твого тепла
святе почуття,
красо неокрая!

О як би я

Юношу, горько рыдая, ревнивая дева бранила;
К ней на плечо преклонен, юноша вдруг задремал.
Дева тотчас умолкла, сон его легкий лелея,
И улыбалась ему, тихие слезы лия.

Зоря, допіру час настав,
побігла до Стрільця,
а нам він і не показав,
яка вона з лиця.

Хай до Амура спів іде —
він до троянд летить,
а втрапить серце молоде —
то й

(переклад Максима Рильського)

Хоч я і не пророк,
Та як метелика, що біля свічки в’ється,
Побачу, то мені пророцтво удається:
Обпалить крильця він в найближчий строк.

(Переклад Миколи Терещенка)

Раз якось у сильце потрапив Чиж-бідак.
Сердега в нім і бився, і крутився,
А Голуб молодий над ним іще й глумився.
— Ну й сором,— каже, —

О гожий дню! Дібров одвічна синь!
Я знову щиросердно вас вітаю.
Хай наді мною пагілля звисає.
Прийміть мене, як друга, в вашу тінь.
І серце окропіть, що тут зазнало втіх

Як незбагненне це для нас,
що вічна ткаля тче всякчас.
Там тисячі ниток, мов тінь,
спішать за човником рухливим,
сплітаючись якимось дивом —
у тисячі міцних сплетінь.
Не

Коли сниться мені, що ти любиш мене,
Ти на сон мій не гнівайся, люба, —
Тільки в мріях я маю те щастя ясне,
Кожний ранок — оплакана згуба.
Любий сон! Забери собі силу мою,
А

Якщо листів моїх і привітань
Чекаєш довго, не журись, не думай,
Що в серці сина ніжні почуття
До матері своєї вже пригасли.
О ні! Повір, моя любов синівська
Міцна, мов скеля,

Що вам передав із заповітом
той святий, що розлучався з світом?
Аби плоть старанно доглядали
чи про дні свої останні дбали?

Ну ж бо, князя бачачи в поході
при пишноті, в