Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Жену вперед коня, щоб линув, ніби птах;
Ліси, яри, шпилі біжать назустріч оку,
Подоба бистрого хвилястого потоку, –
Сп’яніння прагну я найти у цих дивах.

Але зморився кінь. Тоді

Геть затишні парки, трояндні алеї, —
Лиш мрійникам ніжним маніжитись тут.
Верніть мені скелі у сніжній киреї,
Де воля й любов ще панують без пут.
Люблю, Каледоніє, гір твоїх

1] З ложа Тіфона ясного підвівшись, Еос розоперста
2] Вийшла, щоб ранішнє світло нести і безсмертним, і смертним.
3] Зевс же послав до ахейських човнів бистрохідних Еріду
4]

Ревет ли зверь в лесу глухом,
Трубит ли рог, гремит ли гром,
Поет ли дева за холмом —
На всякий звук
Свой отклик в воздухе пустом
Родишь ты вдруг.

Ты внемлешь грохоту

Нещасний, хто дарма взаємності благає,
Нещасний, хто любить спитується дарма,
Та нещаснішого серед людей нема,
Ніж той, хто раз любив —
і вічно пам’ятає.

Принадниць

Рядки, звернені до преподобного Дж. Т. Бічера у відповідь на його пораду авторові стояти ближче до громади

Любий Бічере, ви дали мудру пораду,
Мовляв, треба із світом

ΔAIMΩN, ДЕМОН

Коли в той день, як світ тобі відкрився,
пораннє сонце зорі привітало,
ти скільки сили до життя пустився,
законів світу пильнувавши стало.
Тож

(переклад Максима Рильського)

Хоч я і не пророк,
Та як метелика, що біля свічки в’ється,
Побачу, то мені пророцтво удається:
Обпалить крильця він в найближчий строк.

Герцог Леопольд Брауншвайзький

Владар ріки старовічний, умкнувши тебе всепотужно,
Ділить з тобою тепер царство текуче своє.
Ти спочиваєш під стишені плескоти урни,

Країна розкоші прослалась підо мною,
Вгорі — блакить ясна, тут — лиця чарівні.
Чому ж у дальній край так хочеться мені,
Чом ще за дальшою я плачу давниною?

О Литво! Шум лісів,

В Каабі, в капищах,— дух рабства і покори.
Співають рабству гімн церковні дзвони й хори,
Міхраби*, храми, хрест — та це ж усе ознаки
Терпіння рабського, його міцні підпори!

*

Не був би соняшним наш зір,
Він не спромігся б сонце зріти;
Була б могута в нас не Бога твір,
Як боже нас могло б огнити?

I що, як міти чи закони
Ти в тисячах книжок найшов,

1] Наче сполохані лані, трояни, добігши до міста,
2] Піт обтирали і спрагу питтям вдовольняли жагучу,
3] Мовчки до визубнів муру схилившись. Тим часом ахеї
4] Вже із щитами на плечах

Тихо-мирно я пряду
без перепочинку,
коли оком поведу —
аж стоїть хлопчина.

Тонку пряжу похвалив
(та й чи шкода мови?)
Коси ж, каже, й поготів:
як нитки

Прибулих до Лакедемону Телемаха і Пісістрата Менелай запрошує на весілля своїх сина й дочки, що саме відбуваються в його домі. Менелай і дружина його Єлена пізнають Телемаха і розповідають про

Я видел Азии бесплодные пределы,
Кавказа дальный край, долины обгорелы,
Жилище дикое черкесских табунов,
Подкумка знойный брег, пустынные вершины,
Обвитые венцом летучим облаков,

Всяк радо прагне загубитись,
щоб до безмежжя долучитись
без надміру — все піде в лад!
Бо ні бажання, ні воління,
ні обов’язків, ні служіння —
лиш насолода

Люблю дивитись я із Аюдагу скелі,
Як спінені вали біжать йому до ніг
Рядами чорними — чи, ніби срібний сніг,
На сонці виграють, мов райдуги веселі.

Штурмують мілину вони у

Старість є вельми чемна жона:
Стукає в двері раз пo раз вона,
Але ніхто їй не скаже: “Ввійдіть!”
Вона під дверима, проте, не стоїть,
Клямку підносить і входить нараз
А це

О як там кохана?
Що тішить її?
Лиш спогади здавна
колише свої.

Маленького птаха
в клітині трима,
пускає невдаху
на волю сама.

Той дзьобом торкає
кохані