Вірші зарубіжних класиків і сучасних авторів

Енеїв флот, що від берегів Трої прямує до Італії, настигає буря, наслана богинею Юноною. Але бог Нептун рятує троянців з рештками їх кораблів, і вони щасливо виходять на африканське узбережжя.

Скоро в море невідоме
Понесе мене фрегат,
Але спершу, милий Томе,
Я за тебе випить рад.

Друзям шлю привіт сьогодні,
Гордий посміх — ворогам.
У розбурханій безодні
Я

Коли у небуття і ймення наше кане,
Не згасне сонечко у небі полум’яне.
Нас не було, та світ не був від того гірший;
Він не погіршає й тоді, як нас не стане.

I
Октябрь уж наступил — уж роща отряхает
Последние листы с нагих своих ветвей;
Дохнул осенний хлад — дорога промерзает.
Журча еще бежит за мельницу ручей,
Но пруд уже застыл;

Щоб милим гостем буть, стеж, друже, за собою:
Про те, що знають всі, розповідать не слід, –
Мовляв, там б’ються, там — дощі, а там — обід,
Дешевшим хліб стає, а в Греції —

Душа — як зайшлася,
жене у світи,
жалі і гризоти
свої рознести.
Отам, де над скелями
хмари зійшлись,
волів би в загірню
потьмарену вись.

Аж лине ворона
і

Крадусь по дикій глушині,
ще й кріс наготував.
Солодкий образ твій мені
із темряви постав.

Ти йдеш по давній борозні,
де ми колись ішли.
О ніжна — згадуєш чи ні
про

Чужа ти тонкощам, і мова не іскриться,
Очима ти й лицем не краща від усіх, –
Але побачити жадає кожен їх.
Простенько вбрана ти, а видно, що цариця.

Як в галасі й піснях юнацтво

Що вам передав із заповітом
той святий, що розлучався з світом?
Аби плоть старанно доглядали
чи про дні свої останні дбали?

Ну ж бо, князя бачачи в поході
при пишноті, в

Хотів би жити знов у горах
Дитям безжурним, як колись,
Блукать між скель, в морях суворих
Між хвиль розбурханих нестись.
Моя ж душа, мов птах прип’ятий,
Що прагне скель і

Були вони друзі від юних днів,
Та дружбу зміїний язик отруїв,
І вірність на небі лиш можна зустріти,
І юність — марнота, й життя — лиш тягар,
І кривду від тих, кого любиш, терпіти

Еней розповідає про зруйнування Трої. Обмануті підступними розмовами полоненого грека Сінона, троянці, незважаючи на застереження жерця Лаокоона, вводять — у місто спорудженого греками великого

Великі та німі Гіреїв двір і сад!
По ганках, що мели покірних баш тюрбани,
Через потуги трон і любощів дивани
Літає сарана, повзе холодний гад.

Повився темний плющ і дикий

1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,
2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:
3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду
4] Темного, їх же самих він хижим лишив на

(Переклад Максима Рильського)

Де згоди доброї в товаришів нема,
До діла братись там дарма,
Бо вийде, далебі, не діло, тільки мука.
Раз якось Лебідь, Рак та Щука

Блукаю в лісі й полі,
Свищу пісні на волі,
Із краю в край іду.
У такт мені все плине,
Усе назустріч лине,
З піснями у ладу.

Мене стрічають квіти,
В саду зелені

Українська балада

Із альтани густої у тяжкім неспокої
Воєвода до замку вбігає,
У світлицю дружини громовицею рине,
Зазирнув і поблід він: немає!

Зупинився понуро,

О світе! Знаєш сам, які твої діла!
Сидиш недвигою у башті гніту й зла!
Одним добро даєш, а іншим — лихо! Тільки
Це й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла!

Ти в міріядах можеш форм укритись —
Всенайлюбіша, впізнаю тебе;
Незримою ти можеш потаїтись —
I всеприявну вчую я тебе.

I в кипариса юнім, чистім рості,
Всекраснозросла,

Вдалині від тебе не тужу, не плачу,
Розуму не трачу, як тебе побачу,
А проте, як часом довго не стріваю, –
Все чогось сумую, все когось шукаю.
I в журбі до серця підплива