Все, що мужньо я зажив,
всяк би став мене любити,
щоб я вільно міг творити.
Слава, що ти заслужив.
Переклад Василя Стуса
У кого кожний день в запасі півкоржа,
У кого свій садок і хата не чужа,
Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,
У того світлий зір і радісна душа.
Титане! в очах твоїх
Відбилось горе і тривоги
Земних житців, що гнівні боги
Погордно зневажали їх.
А що ж за те дістав, Титане?
Лиш скелю, коршака й кайдани,
Німе
1] В шатах шафранних Еос із течій ріки Океану
2] Встала, щоб світло своє безсмертним явити і смертним.
3] До кораблів із Гефестовим даром примчала Фетіда
4] Й любого сина знайшла, що,
Скоро в море невідоме
Понесе мене фрегат,
Але спершу, милий Томе,
Я за тебе випить рад.
Друзям шлю привіт сьогодні,
Гордий посміх — ворогам.
У розбурханій безодні
Я
Відсутній з вашими вигадами про неміцні романи,
Ті клапті брехні, сплетені божевіллям;
Дай мені швидкоплинний дух своїм слабким сяйвом,
Або захоплення, яке заселяє перший любовний
Нову поживу, свіжу кров
Дає цей світ ясний.
Мене до свого лона знов,
Природо, пригорни!
Гойдає хвиля в лад веслу
І вдаль жене човна,
І пасмо гір крізь хмарну млу
Я знаю край: там на брега
Уединенно море плещет;
Безоблачно там солнце блещет
На опаленные луга;
Дубрав не видно — степь нагая
Над морем стелется одна.
Юпітер скликає раду богів, на якій марно намагається помирити Юнону з Венерою і тому воліє за краще віддати події на волю долі. Рутули знову нападають на троянців. Вступивши в союз з етруським
...(переклад Максима Рильського)
“А, друже мій, здоров! Де був ти, що робив”? —
“Годин ізо три я в кунсткамері ходив;
До всього приглядавсь, хотів усе спізнати, –
І
Кінець! То був лиш сон. І враз
Блідих надій промінчик згас.
Щасливих мало днів прожито,
Світанок мій вкриває тьма,
І душу сковує зима.
Любов, надію вщент розбито.
Якби ж —
В сиянье, в радостном покое,
У трона вечного творца,
С улыбкой он глядит в изгнание земное,
Благословляет мать и молит за отца.
Як б’ється серце! Миттю, брате,
в стремена. Мчи, немов стріла!
Став вечір землю колисати
і ніч до взгір’я прилягла.
В імлу вгорнувшись, дуб високий
у небо велетом стримів
Трагедія
Переклад Миколи Лукаша
Знов близитесь ви, постаті туманні,
Що вже мені з’являлися колись.
Чи вдержу вас? Чи знову тій омані
Мої чуття прихильно
Час в дорогу. Ждуть човни.
Моє серце поверни.
Або — ні. Лишило груди, —
Хай твоїм до решти буде,
Присягаюся: їй-бо,
Ζω? μου, σας αγαπ?. [1]
О шовкові коси ці
На
Отой хлопак – джигун, що й ну,
ледь з Франції прибився,
надибав дівчину одну
і все круг неї вився.
І улещав, і цілував,
за себе взяти обіцяв,
а потім взяв
Як белькотіння це жагуче
так дивно одмінив папір!
Тепер ходи із двору в двір
і листя підбирай осіннє.
Те все, що в обширі ховалось,
розгублене — то тут, то там,
в одну
Еней продовжує розповідати про свої мандри. Покинувши Трою, він висаджується У Фракії і засновує там місто Енеаду, але зловісні ознаки на могилі Полідора страхають його, і він залишає цю країну.
...Як жалко, що мені, прихильнику вина,
Дістався цей калам* і келія тісна!
Ти висох молячись, а я в шинку промок.
Зате для мокрого й геєна не страшна!
* Очеретяне перо.
Я не люблю альбомов модных:
Их ослепительная смесь
Аспазий наших благородных
Провозглашает только спесь.
Альбом красавицы уездной,
Альбом домашний и простой,
Милей
Сторінка 8 із 70
Чудовий! Коли поруч.....