Василь Барка
Сподівання корабля
- Автор: Василь Барка
Відлюднений, де голуби і діти,
не розізлившись ні на кого, —
все жду: могла б на хмарі прилетіти
із вирію із річкового.
Це вже мені солодке сонце шепче,
лице обмивши в
На сірім острівці чайча небесне
- Автор: Василь Барка
На сірім острівці чайча небесне —
так серце дожида тебе.
Коли ж дощем на океані щезне
нелюбе все в неголубе?
Докрикне, наче немовля з колиски,
кигуча скорб від
Негоди: в тінь сподіванку відхилять
- Автор: Василь Барка
Негоди: в тінь сподіванку відхилять,
і рані гірко защеміти.
А дзвін рятунку не луна при хвилях
блаженно — в невидимій міді.
Ріллею почорнів, жене в безмежне
проз кручу океан,
Мережка вимріяна, мов з левкоїв
- Автор: Василь Барка
Мережка вимріяна, мов з левкоїв,
твоя — від корабля по східцях…
жорстокий час! відміни час накоїв —
зіниць полуцвітки, всміхніться!
Полуцвітки, в узорах чисто карих,
та не
Забуття
- Автор: Василь Барка
Не скаржуся! грудьми неніжне море —
до грому рідне, мов до брата.
Не в маків жаль; а в квіття безкольоре
бджола бренить, немов несправжня.
Криваве листя, як моє нещастя,
все
Мережка вимріяна, мов з левкоїв
- Автор: Василь Барка
Мережка вимріяна, мов з левкоїв,
твоя — від корабля по східцях…
жорстокий час! відміни час накоїв —
зіниць полуцвітки, всміхніться!
Полуцвітки, в узорах чисто карих,
та не
Негоди: в тінь сподіванку відхилять
- Автор: Василь Барка
Негоди: в тінь сподіванку відхилять,
і рані гірко защеміти.
А дзвін рятунку не луна при хвилях
блаженно — в невидимій міді.
Ріллею почорнів, жене в безмежне
проз кручу океан,
Дожидання стрічі
- Автор: Василь Барка
Невже забуті небеса — в недолю
похилено, щоб погасити?
Чаїний жаль з грози, і молодою
бідою хлюпає на світі.
Я, каменіючи, весь трепет вип’ю
новонароджений листочка…
І хто
Я до вікна без роз і рос постукав
- Автор: Василь Барка
Я до вікна без роз і рос постукав,
і вийшла, шепотом — як грім…
і я від нього при цвітинних муках
схилявсь над рукавом твоїм.
А потім і гарячий ніж метнула
мені — де б’ють
Ще води ледве досвіт колихнули
- Автор: Василь Барка
Ще води ледве досвіт колихнули
на твій чаїний корабель.
Ні смерть його з жоржинами в минуле —
ні з флейтами не погребе.
Як не замучена земля з посухи:
діждалася дощу на
Прощальний вальс
- Автор: Василь Барка
При хмарі тихий місяця нарцис;
недолю жарову минає…
Де води не голублять рідний ліс,—
мого шептання вже немає.
Вже над березами рожев’я персня
від пальців вечора — мов
Надріччя
- Автор: Василь Барка
Вже червін — світло, жар — кривав’я:
мій смуток, люба, по тобі.
І винограддя рясно! день стрічався;
і рясно дах від голубів.
Чи ти де сонце не минеш без мене,
воно, як
Край самоти
- Автор: Василь Барка
Вже й не скажу — душа моя додолу,
тополиного смутку повна,
вітрам недолі, де й прибій! — спрокволу
вклоняється не біля поля.
Не біля бризок білих від конвалій,—
на віях
Переборення
- Автор: Василь Барка
Біля дверей нерідних більший біль,
ніж серцю на стеблині квітній
дозволено нести! а звідусіль —
світає, мов я йду говіти.
Ніж серцю, ще не повний день, і смерть,—
рукою до кори
Перехід весни
- Автор: Василь Барка
Це поведеш рукав на біле струння —
співзвуччя в райдузі згучить.
Ти — пролісок над горем світу, юна,
блакитна свічкою вночі.
Необережно, на прибої пташка,
крізь день
Сьогодні
- Автор: Василь Барка
Сьогодні не посіє пелюстинку
небесного ласкания — серцю:
цей молодик! що з пломеня поринув
розкрилено в глибінь несмертну.
Вітрило — промінь, і мені, мов човен:
останній на
Ще гірше світло в’яле, ніж отрута
- Автор: Василь Барка
Ще гірше світло в’яле, ніж отрута,
де не тобі цвіте вікно,
де не шепчу я: пташко! чи забута
без болю ночі вже давно.
Прокотиться, мов іскра грому, в думці:
що доля квіткова
Земна минучість
- Автор: Василь Барка
Давно я знаю: рушники жіночі
любіші, ніж зоря — землі.
На площі бідна скрипка не щоночі
горює, хто її жалів?
При надбережжі відпочинок серця
знайди з негоди! — на
На сірім острівці чайча небесне
- Автор: Василь Барка
На сірім острівці чайча небесне —
так серце дожида тебе.
Коли ж дощем на океані щезне
нелюбе все в неголубе?
Докрикне, наче немовля з колиски,
кигуча скорб від
Розрада
- Автор: Василь Барка
Орли від тебе сонце не несуть,
бо ти забула вже про мене.
До шляху світлість, мов небесний суд,
і крукове крило скажене.
Від тебе хмара в звістках не цвіте,
вітрам — платок
Сторінка 3 із 27
Чудовий! Коли поруч.....