Валер’ян Поліщук

На передмісті яр.
Вечірня аквареля.
Як повен яр — мелодія звучить:
То пробують на флейту цвіркуни
Рапсодію веселу —
Тюр-р… тюр-р…
Цюркочуть,
Немов цюрком біжить де

Ходило тихе море, як любов північна.
Блакитно-вогкий перелив
Гуляв в наллятому до краю небокраю.
Лишень на заході рожевий тум-туман,
Як м’які мрії, віявся над чолом.
Підносив

Студень життя первозданно-новий
Викристалізовує форми доцільні.
Шукає кристалів своєї породи,
Щоб перейти з них на зоряну грань,
Там,—
Де жінка божественним тілом

З бельгійського поета Івана Жількена

Мій череп сумрачний відкрито чую я,
Червоний мозок мій, мов гидкий звір, сія.
Він, як безмірний спрут, звивається, повзе,
Зненацька

Різала носка,
Очки виймала
Ще й ротик порола:
Його очі цілувала недавно.
Ой мамо, матусю,
Не ріж
Страшний твій нагострений ніж.

Мила дитино,
Ой сину,
Проклята

I
Світлою долиною
Струмок дзюрчить,
Над водою мінливою
Билина мовчить.
Билина-рослина
Стоїть, мовчить:
Є, що їй їсти,
Є що й пить.
Сонечко гріє,
Плющить

Все йде, все минає…
Т. Шевченко

Зі скреготом бредуть
Мов кантарид фалянги
Отрутні
Зелено-сірі танки.
Гуртами,
Поодинці
Вроздріб
А там
Черідкою

М. Скрипниковi

1

Переламні дні
Над епохою летять.
Мали свій танок:
Характерник з-над Дніпра
Стався скрипником для них.

2

Хмурий дуб гуде
Під

Вали чергують мутне божевілля
Звуками різними в гальці і гравію,
Свистом, шипінням і цукряним гамором:
Як осінній вітер в ковилі,
Як юга в телефонних дротах.
Мов сотні решет

Люблю я опір осені чинить.
Люблю набряклий од дощу і мряки
Назустріч вітру піснею гукати
Й під шелести листів,
Що линуть до калош,
Бунтарити в життя:
— Ну що —

Автор дає спочатку картину великого світу, починаючи з рослин гірського лісу, далі самих гір і нарешті всесвіту. Потім автор показує малий світ роботи хімії й атомів — ті візерунки, що

Ще тільки півжиття пройшло,
А в голові туман утоми…
Кому потрібен я такий? —
Нікому.
А може, то печаль
Життя, що відліта?
Не утікайте швидко так,
Літа, мої літа!

Прийдешнє

Вкраїна пишний край
Аеронавігацій —
їй крилам дасть вогонь
Животворящий спирт,
Її тривкії велетні
З дуралюміну
Піднімуть по планеті
Польотів

О. Г. Білецькому

І
Тихий дощ дзвенить
По черемхових листках —
Зелень, як вода.
В ній прозорий запах став
Обважнілих білих грон.

II

Поїть дощ крапкий

Коло пристані стовп з електричним ліхтарем під білим кружком.
Він відбивається в тихо-коливкій воді моря.
І здається, що там, у воді,
Кілька великих світляних метеликів
Увесь час

Запінені вали метушаться і підбігають
До чола спітнілих скель.
Піна на вітрі,
Мов цікава біла гуска,
Витягає довгу шию з зеленої хвилі уверх —
Хоче заглянуть на

Благословенний сірий ранку мій,
І день, і час,
І ти, обнята працею, невтомна доле.
Я вас таких
Не розлюблю ніколи,
Поки вогонь життя
У серці не погас.
Ідіть до мене,

Високе небо. Барвінкова блакить.
Із пристані ваш прямовисний погляд
Занурився у скло лагідне моря.
Лише горбочки невеличкі коливкої води,
Перебігаючи й ковзаючись місцями,
То