Я розкопаю високу гору,
Біля пшениці тебе посію,
Неначе квітку блакитнозору,
Моє кохання, мою надію.
Я розхлюпочу в лугах озера,
На сиву хвилю знайшовши зладу,
Пущу, як
Не сумуй одна,
Не журись одна,
Дівчино моя хороша,
Вишня наливна,
Дівчино моя хороша,
Вишня наливна.
Вийшла молода,
Ще як цвіт вода
На околицю до броду
Слово
Пролягла доріженька
Та й через поля,
Налилась буйним стиглим колосом
Рідная земля.
Приспів:
Виростай, виростай багатий
Колгоспний урожай,
Розквітай, розквітай у
Стань зорею мені
На тривожнім путі,
На тривожнім путі космодрому.
Я крізь неї побачу
Нитки золоті,
Що снуються до отчого дому.
Синім променем стань
І сяйни біля
Де синь стоїть над краєм,
Де в росах далина, –
Ізнов шумить врожаєм
Селянська сторона.
Люба, нам з тобою врожаю моря,
Тихо в надвечір’ї нам світить зоря.
І ляже щедра
Наче зорі ясні засвітились мені
В небі вогнем золотим,
Наче сонце не те в голубій далині
Світить промінням ясним.
Серцю поради нелегко знайти.
Чому ж в тривозі я
Не кажіть, що солдатам
Часто сняться тривоги,
Що їх кличуть ночами
Невідомі дороги,
Що у смертні бої
Лиш беруть автомати.
Ні, не вірте,
У сні не воюють ніколи
Пил на машинах, пил на чоботях, пил на рудій траві.
Бій не втихає, не затихає,— чуєте, хто живі?
Теплі мотори з вітром колючим свищуть, немов рідня,
Пахне автолом над сірим полем, тіло
Невідомий поранений комвзводу стукав
нам у броню, показував цілі.
Вечір. Небо — бірюза.
Білий жар вогню.
Куль розпечена сльоза
Опіка броню.
Танки лізуть по прямій
По
Чого ти розплакалось, люлі, чого ти,
Чи їсти, чи пити, чи, може, з розлуки? –
І друг мій старий, їздовий із хозроти,
Бере дитинча на обвітрені руки.
Співа про дрімоту коло того
...В теплім місяці у травні
Шепче явір думи давні,
В синім місяці у квітні
Думи явора столітні.
За водою за бистрою,
Над землею, як сестрою,
Дужа хвиля набігає,
...Ліфт піднімає нас догори
В ранки, і в півдні, і в вечори.
В ліфті не світло, але й не тьмянко,
Йдеш у гостиницю — в ліфт потрап.
Стріне привітно стара негритянка.
В неї
Вихопивсь дощик поміж заграв:
чоботи сині, синя сорочка,
сині мелодії понапинав
з неба широкого аж до листочка,
синіми стрілами закресав,
сині листочки дрібно писав —
людям,
Важкі вітри не випили роси,
Черлені трави бродять буйним соком,
І вдалині під обрієм високим
Лугів осінніх теплі голоси.
А при багатті хлопці косарі
І комбайнери у спецівках
Хата стоїть у селі при долині,
Сонце біжить за веселу доріжку,
Бачу ті очі синії-сині,
Рідну, далеку, привітну усмішку.
Знав ти і доброго, і ворожого,
Все за людей
Гомін, гомін по діброві,
А над полем все заграви,
А над полем все заграви,
Пожовтіли буйні трави.
Станьмо, хлопці, при долині.
Станьмо, хлопці, таборами
За полями, за
Дівча стояло і співало,
Сріблясту ниточку вело
Про те, що радості замало
І зло людині — всюди зло;
Без батька й нені, в самотині,
Убогий вичахне обід,
Що тяжко жити
Іди тепер сама.
Хай сонце розбивається
об крик твоїх грудей,
що плачуть спомином,
хай вітер в'яне
на розп'ятих спідницях, —
о дівчино моїх шляхів,
іди.
Не
...Живемо у далеких містах.
Вже поля западають
під пам’ять.
Мушу щодень творити тебе
з клаптиків згадок непевних.
Спорожніло кругом життя
бо ти
...Сторінка 964 із 969
Чудовий! Коли поруч.....