Українська поезія: вірші класиків і сучасних авторів

Катуйте, бийте нас, кати,
Печіть огнем, ножами тніть, —
Ачей поможете знайти
Таке в нас місце, що болить.

Ще нам не досить боляче
Від наших мук, від наших ран;
Ще в шкурі

В недобрий час
Зібрали в нас
Оту державну думу:
За тридцять днів
Од тих послів
Ми досить маєм глуму.

Тут їх п’ятсот —
Розкриють рот
І слухать нас не хочуть.
А

Як гляну на місяць і зорі червоні,
Хотів би я вгору летіти в балоні,
Покинув би службу і землю прокляту,
Де так небезпечно тепер бюрократу,
Де вільності всякі заводять прем’єри,

(Українська патріотична дума)

Хоч пролежав я цілий свій вік на печі,
Але завше я був патріотом, —
За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі,
Моє серце сповнялось

Умер поет! І струни голосні
Порвалися, замовкнули навіки.
Ми стали сиротами, і, сумні,
Ми понесли у серці жаль великий.
І довго плакали… І от тепер
Щороку згадуєм сумну

Світла зірка та й за гору скрилась,
Пишалась гарна квітка та й пожовкла,
Співала пташка та й навіки змовкла.
І в серці туга залишилась.
І серцеві не можна не боліти,
Дарма, що

I
О, плачте, ви, хто сльози ма в очах,
О, плачте над руїнами святині!
Нехай побачу я ще в тих сльозах,
Що в вас душа ще досі не в руїні.

Але ні краплі сліз в очах ясних!

Бачив я усякі перли
І коштовні самоцвіти,
Але єсть одна перлина,
Що з усіх найкраща в світі.

Купувать її не можна
Або нею торгувати;
її часто мають бідні
І частіше,

Не вмре поезія, не згине творчість духа,
Поки жива земля, поки на ній живуть,
Поки природи глас людина серцем слуха, —
Клопоти крамарські її ще не заб’ють.

Не вмре поезія, поки

Хто в воза Коней запряга,
То гречно їх не просить.
Та добрий пан сказав, що вже
Того порядку досить.

І, загнуздавши раз коня,
Він став питати в його:
— Чи вас у корінь

Якби знати, що треба жить,
І сподіватись, і бажати,
То жив би так, щоб кожну мить
Для цілі одної віддати,
Щоб і хвилини не згубить, —
Якби знаття, що треба жить!

Якби

“Обридло нам у рабській ролі!”
“Ви певні в тім? — сказав прем’єр. —
То нате вам шматочок волі.
Чи всі вдоволені тепер?
Чи, може, ще хто-небудь стане
Невдячно лаять наш

Що за славний патріота
Наш Іван, якби хто знав!
Тільки що роззявить рота,
Про народ уже й почав;
А казать промову стане,
То й не жди, щоб був кінець.
Патріоте наш

Два хлопці укупі стояли,
А третій дививсь оддалі,
Як ті гаряче розмовляли
Про долю своєї землі.

Один у широкій промові
Народні права боронив;
Він докази всі

(Байка)

“Чого це, Петре, ти такий сьогодні радий?
Веселість на виду і пляшка на столі…
Чи не уряд добув високий від громади?
Чи в спадщину дістав гарненький шмат

Чи день минув,
Чи день настав,
І сонце світить ясно,
Й вітрець дмухнув,
Чи місяць сяв,
Чи зорі в небі гасли,
Поету все незгірше:
Він зараз пише вірші.

Чи він

Зінаїді Р-ській

Дівчино! дізнатись була ти цікава,
Чи дуже люблю я природу.
Дівчино! природа — то тільки оправа
На образ, ясну твою вроду.
Байдуже, якії в картині

Як ми ждали її, віковічні раби,
Як бажали, знесилені в час боротьби,
Щоб хоч промінь один серед темної ночі
Засвітив нам у змучені очі.

О прийди, — ми казали, — богине

Ми бажаєм волю дати
Всім народам і народцям.
(Краще б дулю, а не волю
Дати нашим інородцям).
Отже, в нас усі народи
Будуть рівними братами.
(Можна легко їх і

Я дуже сміливий: я не боюсь нікого
Слабого;
За правду битися готов я до загину
З-за тину.
Недавно я почав писать у всі газети
Памфлети.
Я лаю сміло в них, не жалуючи