Українська поезія: вірші класиків і сучасних авторів

Можливо, я просто не вмію передати все це словами.
Навіть не знаю, що це – образа чи радість.
Я б хотів, озираючись, бачити ніч зі спалахами та дивами.
Але див не буває, тому я просто

Навіть якби ти покинула ті місця
в яких народилась і де лишалась чекати,
де формувались риси твого лиця
і починались географічні карти,

навіть якби ти вживала чужі

1
Всяка риба мов політичний режим
починає псуватися з голови
ось і наша з тобою риба пірнає в чужий прибережний мул
ось і ми з тобою дивимось на нічну пенсильванію
на високі

1
В один із днів повернеться весна.
З південних регіонів батьківщини
потягнуться птахи, і голосна
свистулька вітчизняної пташини
озвучить ферми і фабричні стіни,
і грубий

Перші дні листопада.
Вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.
А він думає: чуже місто, чужа кімната —
як я її тут залишу?

Третя по обіді.
Суха осінь.
Посиджу, доки

Так відступало твоє дитинство —
ставився голос, губились друзі,
високо в небі міцно і стисло
висло життя, мов сережка у вусі.

Так ми жили — голосні й недолугі,
вплетені в

Я — солдат. Я загинув, поліг на війні,
Бо покликала нас Україна — вперед!
Двадцяти чотирьох не було ще мені,
Коли куля пробила мій бронежилет.

Вкоротив мені віку російський

Пливи, рибо, пливи –
ось твої острови,
ось твоя трава,
ось твоя стернова:
править твій маршрут,
шиє тобі парашут,
пасе тебе в глибині
при своєму стерні.

Коли

Прийшла в нашу хату тривожна година,
Хай кожен збагне собі в безлічі справ:
Все мусим зробить, щоб жила Україна,
Щоб ворог підступний її не здолав.

І хай доведеться колись

Продажні поети 60-х мали б тішитись,
що все закінчилось так успішно;
адже скільки було небезпек,
а бач — вижили, повернули кредити,
хіба що бойові рани
нитимуть під час

Польові командири,
чиї серця
покриті туманом,
лише й чекають, щоби туман розтанув.
Партизан до тих пір вважається партизаном,
доки є ворог,
в тилу б якого
він

У землі сховалось,
Щоб зимою спати,
Піднялось весною
З теплої ріллі.
Влітку з нього виріс
Колосок вусатий,
Щоб пишалась осінь
Хлібом на столі.

Птах уночі забивається до кімнати,
хоче вирватись, ріже повітря крилами,
не знаходить виходу, не дає себе упіймати,
сторожко завмирає, зібравшись із силами.

Я говорю: ну що ти,

Всім казав малий Петрусь:
— Я нікого не боюсь.
Не страшний мені ведмідь —
Хоч у хату приведіть!

Не боюся вовка й лева,
Що сховались за дерева.
Лише трішки

Юна сербка переходить вулицю,
і оминаючи осінній базар з розвішаним крамом,
помічає, що цієї осені багато золота в хустках і городині —
он його скільки в теплій цибулі;
багато

Хлопчик Петрик
Насмішив усіх,
Сплутав знов
Морозиво і сніг.
Бо на сніг,
Який встелив наш двір,
Він сказав:
Морозяний пломбір.
Сніжку взяв
І майже всеньку

Смерть моряка річкового флоту
схована в прибережній глині,
доки він робить свою роботу,
доки мусони стоять в долині.

Стишені баржі, рухливі шхуни,
що пропливають за

Наша доня — чепуруха —
Миє шийку, миє вуха,
Миє руки, миє ніжки,
Як лягає спати в ліжко.
Та іще гарненько очі
Миє — аж блищать вони,
Щоб приходили щоночі
Голубі

Там був міст, — пригадав один, —
до війни:
старий,
пішохідний.
Патруль проходить що п’ять годин.
Вечір буде сухий і погідний.
Двоє старших, один молодий.
Читав сутінки,

Росянисте полечко,
Наче сонцем шито.
Перша нитка — буряки,
Друга нитка — жито.
Заплелись у пошиття
Кольори найкращі.
Хто ж це поле вишивав?
Руки роботящі.