Українська поезія: вірші класиків і сучасних авторів

Ішло долиною заспіване дівча —
В обіймах вітру, як в лабетах долі.
Крилатий кінь на дальнім видноколі
Рожевомрійно так пронісся, так промчав.

І враз заклякла, вмовкла пісня

Співала молодь в сині вечори,
Кричали в дуплах постарілі сови.
І голови схиляли явори,
Вкладаючи в листочок кожний слово.

І квапились попадати зірки
В твоїх очей сіяючі

Носити маски на обличчі
І озиратись навсібіч:
Здається, завжди тебе кличуть,
То ж усміхнися цій юрбі.

Та усмішка гірка й привітна,
Крива й солона, осяйна,
Тужлива, зимна,

В ріку життя усі ми ставим вершу.
А рибка золота — лише одна…

1988

* * *

Люблю калину і тополю,
Тернисту України долю.
О часе-птахо, лиш не

Я не увійду до хрестоматій,
Не шукай мене, де хрест і мат.
Серед всіх симпатій-антипатій
Я — поет, любові рідний брат.

1992

* * *

Я — поет нетрадиційно

Крона. Корона. Криниця.
Купіль. Крайнебо. Край.
Крах. Канчуки. Колінця.
Крівця. Кат. Коровай.

Клопіт. Капуста. Кришка.
Кава. Кавун. Кабак.
Крик. Карапуз.

Поет — то дзвін.
У нього б’ють на сполох.
І він на спалах неодмінно б’є,
Якщо у нього в серці порох,
Кресало й кремінь на готові є.

Дозрівають довгі дні, як ярі яблука,
лине листя з лип,
плине воза скрип,
коло лісу колом ллється вигук зяблика.

Палиться під захід сонця неба палуба,
от отара в

Чого побиваюсь
терпкою рукою
від місця біди вдалині?
Ожинова ягода понад рікою
чомусь пригадалась мені.
Ті люті двоногі
з обличчями з масок,
де кожне з очей, мов

В мого сумління
гострі жала
і каяття моє —
боляще.
Як
мама з нами виживала,
Покинута
напризволяще?
Пора набігла
хижа-хижа
вовками
звади і

Щось очудимо, щось огудимо,
щось, як коси твої, — в ставок.
Ми відпустимо все
й забудемо,
як осінній день
ластівок.
Вже не шабельно і не жализно,
все бажання в твердій

Якось так поміж нас юродиво
не вчинилось. Розчахлі світи
не дозріли, щоб сталося диво.
Або я не дійшов.
Або ти.
Або вітер озвірився злючий —
і тепер перед завтрашнім

Ще драконові зуби насіє.
Ще біди та й біди та й біди з кланцаків.
Будь ти проклята, суко Росіє!
Будь ти проклята
наскрізь віків!

Сини мої,
важкий вам час надходить.
Що виверне з людини день новий?
Монарх небес
ще стягне свою подать,
як схибить сувимірок світовий […]
Не відаю, як судженість

З випаленими очима й залізом в ключиці
жити далі потрібна вагома причина.
І вона говорить йому, дивлячись в застиглі очниці:
не хвилюйся – тепер я буду твоїми очима.

Я завжди

Чорна зоря арештантів висить угорі,
і стебла трави від нічного туману важкі й вологі,
і юний торчок дивиться на ліхтарі,
сидячи третю добу в обласній наркології.

І доки сплять

Школа міліції. Вересень 14-го.
Всі сидять під стіною, в затінку,
який не прострілюється снайпером.
Кришена цегла, консервні банки, наповнені літнім дощем.
За брамою школи

Цілий місяць вони стояли при цій ріці.
Цілий місяць ріка була нерухома й близька.
Не можна було палити вогонь, і мовчали курці.
І з цього боку стояли війська.
І з того боку теж –

А зараз я розповім тобі, як зустрічався з дияволом.
Диявол, Маріє, керується єдиним правилом —
він вводить тобі під шкіру мед і олово,
він пришиває тобі до тіла своє серце й

Зелена вода річок зупиняється в теплих руслах,
риби, мов дирижаблі, розганяють планктон
і змучені птахолови намагаються впіймати
кожне слово.

Міцно тримай у руках кольорове