Ой не зникли золотії терни,
тільки почорніли,
ой не всохли кривавії квіти,
тільки помарніли.
Зійди, сонце, під моє віконце
та й засвіти ясно,
позолоти
У тридцять лiт ти тiльки народився,
аби збагнути: мертвий ти єси
у мертвiм свiтi. I нема нiкого
окруж. Ти тiльки сам. I — мрець єси.
Хiба що так: недозволенний простiр
живого духу
– Королівно, ясна панно,
ви себе навік згубили!
Що з’єднало вас зо мною,
вбогим лицарем без спадку?
– Мій лицарю, любий пане,
се мені гірка образа, –
я
В холодну ніч самотній мандрівець
в глухім бору знайшов старе кострище;
при місяці білів холодний попілець,
чорніло вколо нього пожарище,
стреміло скілька цілих ще
Тебе я, може, зраджу. В ту годину,
як таємницею весь світ укриє мла,
приникне геній з поглядом огнистим
і з поцілунком до мого чола.
І я тоді бліда й тремтяча
...Море стелиться чорним, важким оксамитом,
небо чорне і хмарне тяжіє вгорі,
тільки де-не-де, мов передсмертним останнім привітом,
промовляє зоря до зорі.
Я не боюсь бунтівників,
у мене з ними згода,
я не покличу козаків,
мені то невигода.
Як прийде збіжжя розбирать
із хуторів голота,
я вийду сам її
Коли вже зачепили сі питання
Про бога й про посмертне проживання,
То й я вам думку висловлю свою,
Куди не так, як німець ваш, поважно,
Але, я думаю, не
...Де тії струни, де голос потужний,
де теє слово крилате,
щоб заспівали про се лихоліття,
щастям і горем багате?
Щоб понесли все приховане в мурах
геть на
…Так прожила я цілу довгу зиму.
Зима минула, і весна настала, –
Для мене все однакова пора.
Мій час пливе собі так тихо-тихо,
Як по ставку пливе листок сухий.
Чудне
Ви чули казочку про край царя Гороха?
Чи знаєте, чому людей там стало «троха»?
Хтось з люльки іскру здув, а загасить не зміг,
і знявсь пожар такий, аж загорівся сніг.
У
За горою блискавиці,
а в долині нашій темно.
У затоці чорні води
плещуться таємно.
Блискавиця в небі лине,
а в затоці потопає,
в чорний гріб вода
Звіром вити, горілку пити — і не чаркою, поставцем,
і добі підставляти спите вірнопідданого лице.
І не рюмсати на поріддя, коли твій гайдамацький рід
ріжуть линвами на обіддя кілька сот
То все не так. Бо ти не ти,
I не живий. А тільки згадка
минулих літ. Черед мости
віків блага маленька кладка.
А небо корчиться в тобі
своїм надсадним загасанням,
яке ти тільки
Рятуючись од сумнівів,
б’ю телеграму собі самому:
в час коли весь радянський народ
і все прогресивне людство готується
гідно зустріти черговий з’ізд кпрс,
бажаю тобі великих
Їх було двоє — прибиральниця i двiрник.
Вони сидiли на Володимирськiй гiрцi —
там, де видно увесь Труханiв острiв,
Дарницю i навiть поближнi трамваї,
i жваво обговорювали замацану
«Для нас у ріднім краю навіть дим
Солодкий та коханий…» Без упину
Я думала собі оці слова,
Простуючи в країну італьянську.
І мріялись мені далекі села:
Дівчата йдуть,
Ох, розкрились троянди червоні,
наче рани палкі, восени,
так жалібно тремтять і палають –
прагнуть щастя чи смерті вони?
Не осиплються тихо ті квіти,
не
Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися,
поле і гай у серпанки тонкі повилися,
марево біле покрило і річку, й сагу,
вітер з полудня несе без кінця ту югу.
Ось послухайте, Іванцю,
я ж добра вам жичу,
я надумав видавати
часопись мужичу…
Нащо вам здалася тая
мудра політика,
тільки часу марнування –
сварка,
Сторінка 8 із 969
Чудовий! Коли поруч.....