Тамара Коломієць

Ось мамі вже з дому рушати пора.
Лишається в хаті сама дітвора.
— Ми будем слухняні! — синок запевня.
Куди ж це найменше спішить козеня?

Воно потихеньку взяло сірники
І

У тюбику м’якому
Живе прозорий клей.
Він поселився в домі
На втіху всіх дітей.
Проснеться на світанні
І стільки зробить справ!..
Сьогодні він у Тані
В альбомі побував.

Розсипає по гіллі
Сонце позолоту.
Рушив Дбайко по землі
Вранці на роботу.

Голубий одяг берет,
Взув зручні сандалі,
Осідлав велосипед,
Аж мигтять педалі.

Бо

Чи це хатка, чи пеньок?
Чи дашок, чи лопушок?
Верболозяні дверцята,
Славний ґаночок зіп’ято.

Грає вітер в димарі.
— Чом ти, хатко, у дворі
Одвернулась од стежини
До

Просить Дбайко
Вітерця —
Політайка-молодця:

— Вітеречку мій,
Невтихайку!
Наспівай-навій
Колисанку —
У ряснім гіллі,
Люленьки-люлі,
Люлі…

Похитай

— Далека нині путь моя,
Тож марно час не гаю:
Помічника і друга я —
Велосипеда маю.

Між буйних трав у гущині
Кружля-петля дорога.
Ану кому — гукніть мені! —
Потрібна

Скаче Дбайко осокою
Із лічилкою дзвінкою:
— І не жарко, І не парко:
Заснувала небо хмарка,
Стала темною ріка, —
У лелеки тінь зника.

Он він шию вигина,
Виглядає: де

— Це, Дбайку, що за грядка?
— А там росте загадка:
В ряснім зеленім листі,
В краплистому намисті.

Коли цвіла — біліла.
Як спіла —
Рум’яніла.

Тепер

Як ріка зламала кригу,
В берег вдарила з розбігу —
Без вітрила, без весла
Припливла в човні весна.
Місяць березень до неї
Йде в березовій алеї.
Каже:
— Вибач, що не

Пісенька про гнома
Кожному відома.
Жив собі на світі гном.
Дивував усіх кругом
Дивними дивами —
Добрими ділами.
Заглядав у всі двори
І, на радість дітвори,
Яблукам

Дзень-брязь! Дзень-брязь!
Звідки кузня узялась?
Дзень-бом! Дзень-бом!
Дбайко стука молотком.

Без утоми, без зупинки
Із малої соломинки
Він виковує святкові
Золоті

Упав з акації стручок —
І вже у Дбайка є сюрчок.

Сюрчить тепер на лузі:
— Ану, збирайтесь, друзі!

Зелені жабенята
Прийшли футбол ганяти.

Команда — раз,
Команда —

Поспішав у темний бір
Дбайко по стежині.
Стрів його вухатий звір
В сірій одежині.

Попросив:
— Допоможи!
Не скупись для зайця —
На стежині положи
Цілого

Взявся Дбайко за дива
Парашути розсіва:
— Сійся, родися,
Сонцем засвітися…

Парашути мерехтять,
Понад травами летять:
— Сійся, родися,
Сонцем засвітися…

Будуть

Гуляє хвиля з хвилею.
Несе ріка флотилію.
Вербові та калинові
Листки-човни полинули.

І Дбайко човника ладна —
Туге вітрило напина —
Він одпливає з осінню.

—

Кажу, кажу казку
За бубликів в’язку.
Один бублик — на зубок,
Другий бублик — в козубок,
Третій — у кишеню,
А четвертий — в жменю.
А онука — п’ятим
Буду

Тут екскаватор землю рив —
Глибокий котлован зробив.
А землю в яр до озера
Машина повідвозила.
На цьому місці стане дім.
Дитсад поселиться у нім.
А там, де будуть

— Я з вікна на стежку — скік?
Скік.
Я од баби й діда втік?
Втік.
І зайчиська я набив?
Набив.
І вовчиська настрашив?
Настрашив.
І ведмедя я турнув?
Турнув.
І

Небилиця —
Ну і птиця:
Ніс череп’яний,
Хвіст дерев’яний,
Крила слюдяні,
Ноги дротяні,
Сама залізна,
В болото залізла.
Кличу-кличу —
Не викличу.
Смичу-смичу

Був собі десь паперовий кораблик.
Возив той кораблик зернята із яблук.
Ходив той кораблик за тисячу миль,
Ходив, не боявся туманів і хвиль.
Ішов по калюжі, ішов по струмку,
Аж