Тамара Коломієць

Хто розсипав роси
В сизі верболози?
Може, Посипайко?

Хто струсив з хмарини
Дощик на долини?
Може, Поливайко?

Хто аж понад лісом
Райдугу повісив?
Може,

Де на річці рибок зграйка
Підніма піщинки з дна,
Закасав штанята Дбайко,
Із кори човна ладна.

Оченята мружить сині,
Зорить весело кругом.
Як захоче — на

Ось мамі вже з дому рушати пора.
Лишається в хаті сама дітвора.
— Ми будем слухняні! — синок запевня.
Куди ж це найменше спішить козеня?

Воно потихеньку взяло сірники
І

У тюбику м’якому
Живе прозорий клей.
Він поселився в домі
На втіху всіх дітей.
Проснеться на світанні
І стільки зробить справ!..
Сьогодні він у Тані
В альбомі побував.

Просить Дбайко
Вітерця —
Політайка-молодця:

— Вітеречку мій,
Невтихайку!
Наспівай-навій
Колисанку —
У ряснім гіллі,
Люленьки-люлі,
Люлі…

Похитай

— Далека нині путь моя,
Тож марно час не гаю:
Помічника і друга я —
Велосипеда маю.

Між буйних трав у гущині
Кружля-петля дорога.
Ану кому — гукніть мені! —
Потрібна

Скаче Дбайко осокою
Із лічилкою дзвінкою:
— І не жарко, І не парко:
Заснувала небо хмарка,
Стала темною ріка, —
У лелеки тінь зника.

Он він шию вигина,
Виглядає: де

— Це, Дбайку, що за грядка?
— А там росте загадка:
В ряснім зеленім листі,
В краплистому намисті.

Коли цвіла — біліла.
Як спіла —
Рум’яніла.

Тепер

Бродить
Дбайко по долині,
Не підводить голови,
Він дзвіночки сині-сині
Розкрива у сон-трави:

— Годі спати! Годі спати!
Надивлятись годі снів!
Час нектаром

Дерев’яний водогін
Крилами махає.
Знову Дбайко,
Знову він
Діло починає.

Укладає в рядок
Труби з очерету.
Вже позаду струмок,
Грядка попереду.

Йде робота як

Як ріка зламала кригу,
В берег вдарила з розбігу —
Без вітрила, без весла
Припливла в човні весна.
Місяць березень до неї
Йде в березовій алеї.
Каже:
— Вибач, що не

Пісенька про гнома
Кожному відома.
Жив собі на світі гном.
Дивував усіх кругом
Дивними дивами —
Добрими ділами.
Заглядав у всі двори
І, на радість дітвори,
Яблукам

Поспішав у темний бір
Дбайко по стежині.
Стрів його вухатий звір
В сірій одежині.

Попросив:
— Допоможи!
Не скупись для зайця —
На стежині положи
Цілого

Взявся Дбайко за дива
Парашути розсіва:
— Сійся, родися,
Сонцем засвітися…

Парашути мерехтять,
Понад травами летять:
— Сійся, родися,
Сонцем засвітися…

Будуть

Гуляє хвиля з хвилею.
Несе ріка флотилію.
Вербові та калинові
Листки-човни полинули.

І Дбайко човника ладна —
Туге вітрило напина —
Він одпливає з осінню.

—

Кажу, кажу казку
За бубликів в’язку.
Один бублик — на зубок,
Другий бублик — в козубок,
Третій — у кишеню,
А четвертий — в жменю.
А онука — п’ятим
Буду

Росте в саду веселиця,
На вітрі листя стелиться,
На кожній гілці ягідка,
Що ягідка, то й загадка —
Цяцькована, мудрована,
У кісточці захована.
Зриваю всім по ягідці,

Був за морями витівник
На прізвисько Рогеллі.
До меду брав собі часник,
До перцю — карамелі.
Завжди по вулиці гуляв
Він догори ногами,
Собак на стежці поціляв
Смачними

З хмар бобових цар Горох
Приземлився
прямо в мох.
Цілу ніч і день проспав,
Доки вдяганку дістав.
І тепер він вбраний
В одяг полотняний.
А наткали павуки
Полотна на

— Я з вікна на стежку — скік?
Скік.
Я од баби й діда втік?
Втік.
І зайчиська я набив?
Набив.
І вовчиська настрашив?
Настрашив.
І ведмедя я турнув?
Турнув.
І