Тамара Коломієць

— Куди ідеш, Кудикало?
— Куди? А в Нікудикало,
На гору Неминалицю
Ловити Небувалицю.
Оту, що озивається —
Сміється-заливається.

Жив у торбі на стіні,
На самісінькому дні,
Біб, біб, бобище,
Мідяний лобище.

Потім з чашки воду пив,
Білий пагінець пустив
Біб, біб, бобище,
Мідяний лобище.

У

Чи це хатка, чи пеньок?
Чи дашок, чи лопушок?
Верболозяні дверцята,
Славний ґаночок зіп’ято.

Грає вітер в димарі.
— Чом ти, хатко, у дворі
Одвернулась од стежини
До

Дзень-брязь! Дзень-брязь!
Звідки кузня узялась?
Дзень-бом! Дзень-бом!
Дбайко стука молотком.

Без утоми, без зупинки
Із малої соломинки
Він виковує святкові
Золоті

Капелюшник Боровик
Взув новенький черевик
На єдину ногу
І гайда в дорогу.

Закликав-гукав щодуху:
— Поспішайте по красу!
Наймодніші капелюхи
В саквояжі я

Візьму вербову гілочку,
А в ній проріжу дірочку,
Довкола кору обіб’ю —
Сюрчка веселого зроблю.

Легеньку горошину
Всередину укину.
Сюрчатиму ходитиму,
Всіх солов’їв

Ляльчине убраннячко
Я зберу.
Ляльчине убраннячко
Поперу.
Лийся, водичко, із крана.
Буде спідничка попрана.
Лийся, водичко, сріблиста,
Буде хустиночка чиста.

З країни Каруселії,
Весняної, веселої,
Подзенькуючи в дзвоники,
Притупотіли коники.
Із жовтими попонами,
Із гривами червоними.
Цок-цок, цок-цок підковами
Об вулиці

Будівельники-бобри
Добре працювали —
У бору для дітвори
Школу збудували.
І таку звели, що ну! —
Подивитись варто:
І вікно на всю стіну,
І колоди-парти.
Дятел

Біжить півень з причілку,
Нагукує лічилку:
— Раз, два — курчата,
Три, чотири — зайчата,
П’ять, шість — гусаки,
Сім, вісім — їжаки,
Дев’ять, десять — йде лисиця,
Нам —

Вибіг вітер із-за лісу,
Крикнув громові:
— Гульвісо!
Подивися, де отари,
Де отари, сиві хмари! —
Грім насунув шапку-бирку,
Грім на вітра люто зиркнув:
— Що тобі до тих

У гайок росистий
Побіжу.
Для сестри намисто
Нанижу.

Із шипшини —
Червоний разок.
З горобини —
Червоний разок.

А з доспілих
Жовто-білих
Горошин —
Теж

За селом, За селом
Луговий аеродром —
Величезний чорний пень.
А на ньому цілий день
Не вщуха робота:
Вирушають в білий світ
У небачений політ
Джмеляки-Літаки,

Усе засипав білий сніг.
А з ним — одлига на поріг.
І ми в дворі, де я живу,
Зліпили казку снігову.

Ось ведмідь — товстий дивак —
Сніжку пробує на смак.
Ось

Кран підйомний край дороги,
Мов журавлик довгоногий,
Мов журавлик-журавель
Із небачених земель.

Поверта до мене шию:
— Полетів би, так не вмію.
Хоч багато маю сил —
Я

Стоїть новий будинок.
До нього — сто стежинок.
А в ньому — сто доріжок.
Там тупця двісті ніжок.

Там сотня голосочків,
Дзвінкіших від дзвіночків.
Там всілись на полиці

Небилиця —
Ну і птиця:
Ніс череп’яний,
Хвіст дерев’яний,
Крила слюдяні,
Ноги дротяні,
Сама залізна,
В болото залізла.
Кличу-кличу —
Не викличу.
Смичу-смичу

Розсипає по гіллі
Сонце позолоту.
Рушив Дбайко по землі
Вранці на роботу.

Голубий одяг берет,
Взув зручні сандалі,
Осідлав велосипед,
Аж мигтять педалі.

Бо

Заглядає сонце в сад
Між зелене листя.
Розсипає променят —
Спритних танцюристів.

Простеляє по землі
Золоті доріжки,
Щоб промінчики малі
Не бруднили ніжки.

Як

З цупкого аркуша-листка
Зроблю верткого вітрячка.
Ріжки надріжу і загну,
Гвіздком до палиці припну.

Хай лопотить на вітерці,
Немов летить в моїй руці.
Хурчать крильцята