Дівчино, дівчино, де твої крильця?
Небо весняне в сяйві іскриться.
Чи не пора нам летіти, маленька,
В ярій пшениці шукати гнізденька?
Буде в колоссі воно, як у сонці,
Буде
Біжить під зливою лошиця,
Крізь темні хащі – напролом;
Дощ прогинається, ятриться
Крильми над золотим хребтом.
Вона, мов блискавка червона,
Летить крізь памороку віт.
Були ми в натовпі. Не знаю, як це сталось,
Що люди роз’єднали нас. Тебе за руку
Тримав я міцно, та лиця твого не бачив.
Почувши раптом крик, я випустив долоню;
Можливо, ти від
Якби могла прийти до мене цеї миті
Та дівчинка моя, що в сяєві блакиті
Приходила колись, весела, як струмок,
І вся вливалася в ріку моїх думок,
Просвітлюючи їх своєю чистотою
Повітря нічне до рання
З неба текло й ряхтіло.
Радощами кохання
Світилося твоє тіло.
Місяць, як повноголосся
Твоєї душі золотої,
Сяяв, а чорне волосся
Цвіло
Щось у мені тремтить,
Як зимове повітря.
Несхопне, наче мить,
Студене, наче вістря.
То я тобою вщерть
Наповнив душу, мила,
Ти ж думала про смерть,
Коли мене
Ніч осяяна цвітом яблуні,
Затуманена, мов роса.
Ми розкрилені і роз’ятрені
Піднімалися в небеса.
Понад зорями, понад водами
Пролетіли ми три світи.
А та яблуня за
Дівчино моя мила,
Ти блискавкою брови
Сонце мені затьмила.
Глянь, чаклування дівчаче, –
Шукає поводиря
Серце моє незряче.
Може, на переходах
Ти руку йому даси,
Як би я знав, де ти живеш,
Дивився б крізь вікно знадвору,
Як ти виходиш із одеж,
І входиш в мрію снів прозору.
Я там стояв би цілу ніч,
Щоб знову бачити, як вранці
Злітає
Ти дуже гарна, але я з тобою
В ліс не піду, де пахне тінь хмільна,
Де чорТ під папороттю голубою
На нас чекає з чаркою вина.
Питво і перевтілення химерне
Чекає там звабливе
Так, ти одна, моя любове,
Даєш мені снагу обнови,
Народжуєш мене щодня
Інакшим, іншим, ніби з дна
Душі кремнистої моєї
Виборсуєш нові камеї
З моїм обличчям… Боже мій,
Ще днів моїх багато за горою,
За зорями в небесній глибині.
Все, що було, згубилось уві сні,
Лиш те, що буде, володіє мною.
Опалене жагою весняною,
Чуття будущини живе в
Як почну сповідатися
На руки твої єдвабні,
Не матимеш з того радості,
Легкої, мов пух кульбаби.
Буде важко тобі дослухати,
Дочекатись нової години:
Слова мої, наче ті
Я стужився, мила, за тобою,
З туги обернувся мимохіть
В явора, що, палений журбою,
Сам-один між буками стоїть.
Грає листя на веснянім сонці,
А в душі — печаль, як
Я пригадав собі один стіжок у горах.
З молодика сідав на нього срібний порох,
А я лежав на нім тихенько, наче звір,
І поглядом ловив сліди падущих зір.
Я ждав, коли прийде косуля
Буває така розмова,
Що ув’язнює, наче кліть.
Темрява розумова,
Як бескид, міцна стоїть.
Буває таке мовчання
Несподіване і страшне,
Що тільки вибух ридання
Від смерті
Радуйся, дівчино, разом зі мною
Сонцем і ясною голубизною,
Ласкою леготу, листям на кленах,
Білою стежкою в травах зелених.
Радуйся, дівчино, болем кохання,
Смутком
Я буду на світі,
Допоки незнане світло
І обличчі твоєму світить.
Я житиму доти,
Допоки горіти буде
Долоні твоєї дотик.
Вночі ти входила в море –
Під місяця оком вовчим,
І море ставало деревом,
А ти – забороненим овочем.
Я хвилю твою колихливу
До себе горнув, як галузь.
І бризками
Цього не видно з найвищої вежі,
А тільки з окопу старого
Чи з ями під гаражем
Можна побачити, що небеса –
Це тиша твоєї душі,
Роздягненої вітрами,
Найжаданіша тиша
Сторінка 10 із 593
Чудовий! Коли поруч.....