Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Чув я якось на терасі,
Як хвалився Рома Асі:
«Упіймав я окунця –
Ледве витягнув з Дінця.

Плавники, неначе вила,
Рот, мов паща крокодила…»
«Ти чудовиська злякався?

Загула зима вітрами –
Теплій осені кінець.
До віконця, як до мами,
Притулився горобець.

Притулився і зігрівся
Від домашнього тепла.
На калині сніг іскрився,
Гучно

– Ку-ку! Ку-ку! –
У лісі зозуля кує.
– Ку-ку! Ку-ку!
Свій голос луна подає.

– Ку-ку! Ку-ку!
То зліва, то справа лунає:
Зозуленька в хованки
З дітками грає.

– Вадик весело гука:
«Я знайшов в траві жука!»
Жук собі гуде: «Агов!
Я тут хлопчика знайшов!»

Дванадцять сивих суддів сидять
у сутінках під стіною,
а я ховаю очі, як тать.
Що стало, старці, зі мною?

Чому ви тут? Ви ж приходите в час
найпершої тільки купелі,
і

В нашій хаті суєта –
Ми купаємо кота:
Тато, мама, я, дідусь,
Дві бабусі, брат Петрусь.

Котик дивиться вороже
Та пручається, як може.
День купальний нелегкий:
Усі

Де ви пасли, олені небесні?
Ви почули срібний свист стріли?
Ви скупались у черленім плесі
чи в залізну дебрю утекли?

Де ви спали, олені небесні?
Ви відчули жовтий зір

1

Ми підійшли до церковних стіл
і стояли до рана.
А потім я лишився один.
Я тут один, кохана.

Я зостаюсь, моя золота.
Тому, що я тут, моя зоре,
сіла вранці на коні

Дев’ять днів, а потому сорок,
а на рік
з верхів як з небес
ізійшов божевільний отрок
і крисаню
поклав
на хрест.

І ніхто з нас її не скинув.
Щось гуло із

І день не день і йде не йде…
Тарас ШЕВЧЕНКО

Ну, звісно, було товариство,
круті походеньки…
Ну, звісно, отак і було:
загули – загуло.
А їхні нічки молоденькі

Де ті царі, що підуть з пастушками,
коли зоря засвітить ув очу?
Мовчать сніги над нами і під нами.
На стіл різдвяний ставимо свічу.

Нам вистачило страху правди й бомби.
Нам,

Коли в тобі зрубали
щось високе і горде,
і воно впало на душу, мов колода,
і не анабш, куди її подіти…
(Спалиш — сам згориш!)
Отак і носитимеш на серці,
доки поволеньки не

Все-таки непросто
зрубати
високу і горду смереку.

То тільки так здається,
бо легко її обняти.

То вже й тобі так здається,
Але все це не так!

Обхопи
високу і

1

Чомусь рішили: суці, значить – суче.
І склали пісню – душу відвели.
А вже мені від того, Орфенюче *,
побільшало і слави, і хвали.

Хтось вип’є, заспіває і заплаче
над

1
На лісу вечоровому тканні
стих силует обителі святої.
Безслідно зник,
однак узори хвої
схитнув аж у криничній глибині,
і холодом війнуло… І не тим,
що пробирає до

Ще б кілька слів, хоча би зо два,
і все – на місці, все – як слід.
Лежить у голові, як лодва,
стара, сліпа залежність від…

Та що перелік і для кого?
Спочатку хоч собі

Дома прокинувся. Сніг.
Вівці озвалися сиві.
В сяйві стоїш, як у зливі.
Хто тобі допоміг?

Може, те джерельце на млаці,
що скочило із ночі у вічі:
“Де ти си

Дощ на світанку стих, але за мить
він перейшов у вариво огненне.
Сполохано ти горнешся до мене,
а я тебе не можу захистить…

Усе — як у пророцтві. Все. Однак
здалось мені, що

Я прочитав Книгу Мертвих, кажу:
країна мертвих старша від країни живих,
там немає Галичини,
там нема героїв,
дарма ваші герої все забрали з собою.
Невже не з вами, а

Ведмежата в зоопарку
Влаштували вранці сварку.
Засоромились ураз:
«Діти дивляться на нас!»