Степан Руданський

I
Коло річки, коло Бугу
Лужок процвітає,
Там Ганнуська-дівчинонька
Коров виганяє.

Там Ганнуська-дівчинонька
Коров виганяє,
Русу косу заплітає,
Стиха

I
За селом десь у дубині
В невеликії хатині
Жила бабка Гнибіда,
З нею дочка молода.
Бабка в гріб уже ступала —
Ізісохла, ізів’яла
І лишилася краси,
Як билина без

Став багатий колись пан
Короля благати,
Щоб король йому зволив
Воєводство дати.

А король йому й сказав:
«Відгадай три штуки,
Відгадаєш — тогди на!
А як ні — на

Раз московські сенатори
Змовились мовчати,
Щоби нашим запорожцям
Відвіту не дати.

Ото входять запорожці,
Москалів вітають;
А ті сидять бовванами,
Не

Розкипається горох,
Наймит — що діяти?
Іде в церкву до попа
Обідати звати.

Розштовхує мужиків
І сажею маже.
Піп якраз стоїть з хрестом,
А той йому й каже:

«Та

Наварив багач, напік:
Батюшки чекає.
Батюшка лиш на поріг —
От він і вітає:

«На тепленьке, в добрий час!
Тілько що зробили…
Та де ж то ви так були,
Батюшечко

Молотив раз у попа
Парубок Микита
Та якось там і украв
Цілу мірку жита.

Украв собі та й сховав…
Прийшло сповідатись —
Лихе його підвело
Попові

Щойно в церкві коли дяк
«Їже» заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.

Аж завважив теє дяк,
До неї забрався.
«Чого плачете ви так?» —
Стару запитався.

«Як

Довелося на віку
Глухому з губатим
Раз у церкві, на біду,
У парі стояти.
І губатий що почне
«Отченаш» читати,
То так губи і складе,
Як ніби свистати.
Довго глухий

Привіз дідич раз на свята
Ізі школи сина
І не може натішитись,
Що вчена дитина.

Раз здибає гуменного
І тому хвалиться:
«Ото, — каже, — мій синочок
Як у школі

Стоїть циган на снігу,
Мужик проїжджає.
«Чи не хочеш ти хреста?» —
Мужика питає.

«Чом не хочу?» — каже той.
«Дай же десять грошей,
Будеш собі мати хрест

Раз багаті хазяї
Цигана приймали
І тут йому, на біду,
Та меду подали.

Розсмакував бісів син
Та все було ходить,
Стане, шельма, під вікном
Та й «меду»

Розказував циган раз
За смерть свого сина:
«Ще ніхто так не вмирав,
Як моя дитина.

Тілько-то вже смерть прийшла,
А він на всю хату:
«Тату! Тату! — закричав, —

Сидить москаль на стільці,
Аж куриться, бреше,
А ляхва кругом стоїть,
Тілько вогню креше.
« От, – прибріхує москаль, –
Раз була потіха:
В одні сутки п’ятсот верст
Я

Здибалося два ляшки:
Їден і хвалився,
Як недавно на війні
З козаками бився.

«Juz to, — каже, — dlugo mni
Nie zapomnа wrogy,
Bo psiawiaram moze stu
Odrabalem

Сидить мале циганя,
Коня виїжджає,
А старий — його й коня
Нагайкою крає.

Заплакало циганя,
Лягло на коневі…
А той тогді до купця
Та й каже купцеві:

«Та купуй

Під повстання два панки
На коршмі гуляють,
Цілуються, як брати,
Приязнь запивають.
Ото собі й запили,
І поцілувались,
Але тілько москалі
В коршму увігнались. —

Раз полковник москаля
Кличе у палатку:
Посилає до села,
Тикає десятку.

Та й і каже, щоб приніс
Хліба зо три скиби,
Та ще й масла, коли є,
А як буде — й

Прибув Мошко із Варшави
Та й людей дурив,
Що ніби він у столиці
З царем говорив.

«А як же ви говорили?» —
Якийсь запитав.
«О, ми славно говорили, —
Мошко

По ярмарку циганчук
Конем виграває,
Понад воду всіх людей
З ярмарку скликає.

Кого здибає — кричить:
«Сину, тату, діду!
Ходіть живо понад став,
Я по воді