Степан Руданський

Що день божий, то й слабує
Жінка в мужика.
Мужик ходить, бабів зводить,
Попа і дяка…

Баби шепчуть, дяк ворожить,
Воду піп святить…
А у жінки — колька й колька,
Й

Та гей, бики! Чого ж ви стали?
Чи поле страшно заросло?
Чи лемеша іржа поїла?
Чи затупилось чересло?
Вперед, бики! Бадилля зсохло,
Самі валяться будяки,
А чересло, леміш

Спив до дна я прикрий келих
За здоров’я долі,
І з похмілля моє серце
Розривають болі.

Нащо ж, мила, мої думи,
Нащо твої чари,
Коли з ними враз по серцю
Бродять чорні

Сиротина я безродний,
Десь загину в чужині —
І ніхто очей холодних
Не закриє там мені.

І нерідною рукою
Буду в землю я зарит,
І тепленькою сльозою
Ніхто хроба не

Мене забудь, моя дівчино!
Спокійно жий, щаслива будь,
Цвіти хоть рожой, хоть калиной, —
Мене забудь, мене забудь!..

Мене забудь — і тяжким смутком
Не розбивай біленьку

Не дивуйтесь, добрі люди,
Добрі люди, ви, сусіди,
Що задумуюсь між вами,
Що журюся я завсігди.

Літа мої молодії…
Що ж по тому? Що ж по тому,
Як без щастя, як без долі

1
Не знаєш ти горя,
Не відаєш жалю, —
Щасливий ти, дядьку
Прохоре-ковалю!

Заліза пудами
І начиння маєш,
Сядеш у світлиці —
Думоньку гадаєш.

І гадаєш

Спи, дитя моє, ти — життя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки сонечко не запалиться,
Поки місяць не згасне!..

Спи, дитя моє, ти — життя моє!
Тілько щастя і долі!
Будеш цілий

В степах, де гриміла
Козацькая сила,
Від світу-потопу
Лежала могила.
Лежала могила,
Як тая цариця,
Що ї зашептала
На сон чарівниця.
І стан її пишний
Трава

Світить місяць серед неба,
Зіроньки кругом,
І всі люди сном заснули,
Опівнічним сном!..

Один я лиш не дрімаю,
Край вікна стою;
І тобі, дівча, співаю
Про тугу

Ой чому ти не літаєш,
Орле сивокрилий?
Ой чому ти не гуляєш,
Хлопче чорнобривий?
Ой рад би я політати —
Туман налягає;
Ой рад и я погуляти —
Туга не пускає.
Нема

Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні!
Черкніть для охоти вина!
До боку шабельку, на руки повіддя,
На ноги стальні стремена!

Не гнути нам шиї, козацької шиї,
Під тяжким

Тілько-м родилась, злая недоля
Стала, сказала без жалю:
“Будеш тужити, серце в’ялити,
тебе я тим благословлю!”

З тої години щастя уплило,
І слід недоля замела,
Звалився

Хлопці-молодці,
Пийте, гуляйте!
Жваві дівчата,
Хлопців кохайте!

Бо весна одна —
Згадайте, люди!
І в нас другий раз
Весни не буде!..

Шумує вино,
І мед і

В славнім місті Петербурзі,
Недалеко від Неви,
Із болота виглядає
Хата бідної вдови.

Стара хата зо вдовою
Разом вік свій віджила,
Почорніла, похилилась
І в болото

Калино-малино,
Ряснеє деревце!
Хто ж тебе пригорне,
Дівчинонько-серце?

Тяженько здихнула,
Дівчинонька каже:
“Той мене пригорне,
Хто косу зав’яже!..”

Головка

Голубонько-дівчинонько,
Зіронько моя!
Не питайся, моя мила,
Чого смутен я!
Живо-живо того смутку
І ти не минеш!..
Отоді ти, моя мила,
Мене

“Козаче-голубче,
Соколику мій!
Дай білу рученьку,
Зо мною постій!

Най надивлюся,
Слізьми заллюся,
Заким з дороги
Тебе діждуся!”

“Дівчино-рибчино,
Не плач,

Не згадаю гадки,
Не змислю я мислі!..
Як чорнії хмари,
Чорні думи звисли!

Порадь, мати, що діяти,
Ой чи жити, чи вмирати?
Порадь, моя мати!

Розпукає

Ой вийду я у садочок —
В садочку калина,
Край калини шовком шиє
Любая дівчина.

Подивлюся на калину —
Вона розпукає!
Подивлюся на дівчину —
Дівча обіймає.

Тая ж