Степан Руданський

Голе-голе моє поле!
Де ж ви, ясні квітоньки?
Позгасали, поспадали,
Як на небі зіроньки.

І стебло пересхло,
Як билина, полягло.

Діти-діти, мої квіти!
Як погляну я на

Звела мене не біда,

Звела мене,
Моя нене,

Звела мене не біда,
А дівчина молода.

А дівчина,
Як калина,

А дівчина молода.

Брівоньками

Згадай мене, мила,
Ранньою весною,
Як зав’яне квітка
В тебе під ногою
І засохне до весни, —
Тоді мене, мила, спом’яни!

Згадай мене, мила,
Як пташка заб’ється
В

Не кидай мене,
Моя чарочко!
Не жени мене
Ти, шинкарочко!
Не жени мене,
Дай упитися.
В тебе, бридкую,
Улюбитися!

Не без жінки я,
Не без хати я,
Все у мене

Дочекався я
Свого святонька
Виряджала в світ
Мене матінка.
Виряджала в світ
Мати рідная
І промовила
Мені, бідная:
“Нехай, сину мій,
Ми працюємо.
Нехай

Прийшла смерть моя,
Легке точиться…
Ти мори, маро,
Коли хочеться.

Я віддам землі
Всі кісткі мої,
А на світ пушу
Лиш щілки мої!

Не умруть вони:
Кожна

Ой ти, калино, ой ти, малино,
Ой чому ти не росла?
Ой либонь-бо тебе, червона калино,
Ой либонь-бо тебе, червона калино,
Бистра вода зайняла.
Ой ти, калино, ой ти, малино,

Моя хата — чорні гори,
А постеля — камінь голий;
Мої браття — кому горе,
Мої браття всі соколи.
Де ворога завважають,
Як блискавка, налітають.

Моє серце

Іще вчора ізвечора
По заході сонця
Поглядав я на улицю
Край свого віконця.

Поглядав я на улицю —
Бучно було всюди,
І мигали мимо вікон
Знакомії люди.

І

Їде козак понад Буг,
Чумак попасає;
Коло нього песеня
На сонці куняє.

«А чиє то, — запитав, —
Песеня, чумаче?»
«А чиє ж? — говорить той.
Звісно, що — собаче!

Як Собака стеріг хату,
То його й тримали;
Як постарівся, небора,
Взяли та й нагнали…

Іде, бідний, дорогою,
Притулку шукає;
Аж у лісі на поляні
Вовк його

Іде циган по діброві
(Десь лихе носило),
При нім пара вареників,
Люлька та кресило.

Чорний, темний, як та хмара,
По лісі блукає:
Іскривився, курить люльку…
Аж Лев

Пробігає лис голодний,
Через пеньки скаче;
Аж слухає – десь Ворона
На гілляці кряче.

Та й говорить собі стиха:
«Почекай, бабусю!
Не їв м’яса годин кілька,
Тепер

Докучило підшивати
Подертії сита,
Пішов циган молотити
За торбину жита.

Пішов таки недалечко, —
До свого сусіда…
От молотить та й молотить
Зрання до

Сидить шевчик на стільці,
На кумові постільці
Пришиває лату.
Аж у сінях двері скрип,
Далі в хату двері рип, —
Шелеп кум у хатку!

«Здоровенькі ви були!
А що ж мої

Видить москаль коня в полі.
Красти замишляє,
З-за пазухи Миколая
Свого витягає.

Давай йому примовляти:
«Микола-утеха!
Да памаги украсть лошадь, –
Верхом будеш

Купив свічку раз купець,
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Сергею святому».
А наш собі не дочув —
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Андрею святому».

За Києвом, коло Дніпра,
Як сінь, синіє ліс дрімучий.
Під лісом тим їдна гора,
На нії хрест малий, блискучий.

Замерло все коло гори,
Жива душа туди не ходить,
Лиш ворон

I
Коло річки, коло Бугу
Лужок процвітає,
Там Ганнуська-дівчинонька
Коров виганяє.

Там Ганнуська-дівчинонька
Коров виганяє,
Русу косу заплітає,
Стиха

Щойно в церкві коли дяк
«Їже» заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.

Аж завважив теє дяк,
До неї забрався.
«Чого плачете ви так?» —
Стару запитався.

«Як