Степан Руданський

Обсунулась стара гребля,
Місток похилився,
Спала річка невеличка,
Млинок завалився.

На камінні кілька хлопців
Черепками грає,
Аж ступою через греблю
Панок

«Jak wy, chłopie, tego popa
Całujecie w rękę?
Ja bym jego nie całował,
Żeb brali na mękę,

Już bym wołał psa całować!» *
Мужик злиться, злиться:
«Та так,— каже,— ясний

Іще вчора ізвечора
По заході сонця
Поглядав я на улицю
Край свого віконця.

Поглядав я на улицю —
Бучно було всюди,
І мигали мимо вікон
Знакомії люди.

І

Тілько-м родилась, злая недоля
Стала, сказала без жалю:
“Будеш тужити, серце в’ялити,
тебе я тим благословлю!”

З тої години щастя уплило,
І слід недоля замела,
Звалився

Сидить москаль коло лави,
Порох насипає.
Аж підходить стара баба.
«А що то?» — питає.
«А что ж? Икра салдацкая,
Став москаль брехати. —
Вить с энтаво у нас, бабка,

Кричить баба, репетує,
Пукає в вікно,
А москаль припав до плоту,
Тягне полотно.
Стягнув собі. «Прощай, бабка!
Злом не поминай!»
Стара баба у погоню:
«Служба, почекай!»

Їде москаль серед літа
Нашими волами.
«Гей, валы, — кричить веселий, —
Чтоб бог ездил вами».
Їде москаль серед зими
Нашими волами.
«Гей, валы, — кричить сердитий, —

У цигана вмерла мати,
Нічого діяти!..
Іде циган до батюшки,
Просить поховати.

«А як хочеш поховати?
Може, по-циганськи?»
«Ні, батюшка, прошу таки
Вже

«Хто йде їсти?» — пан питає.
«Я йду!» — циган каже.
«Хто йде жати?» — пан питає.
«То громада скаже!»

Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
З мазницею мужик ходить
Помежи крамниці…

У крамницях, куди глянеш,
Сріблом-злотом сяє,
Мужикові то й байдуже:
Він дьогтю

Моя хата — чорні гори,
А постеля — камінь голий;
Мої браття — кому горе,
Мої браття всі соколи.
Де ворога завважають,
Як блискавка, налітають.

Моє серце

Голе-голе моє поле!
Де ж ви, ясні квітоньки?
Позгасали, поспадали,
Як на небі зіроньки.

І стебло пересхло,
Як билина, полягло.

Діти-діти, мої квіти!
Як погляну я на

Ходить піп коло крамниці
Та й чогось питає.
Аж до нього такий хитрий
Жидок підбігає:

«Добродзею, добродзею!» —
Просить почекати
Та й новому ножикові
Ім’я яке

Вивіз Лейба горщик масла
В місто продавати
Та й пішов собі на ринок
Купця відпитати.

А чоловік коло воза
Чекає, чекає.
Далі випив півкватирки,
Масло

Іде Мошко через ліс,
Аж вовк вибігає;
Мошко скочив на пеньок,
Аршин підіймає.

І аршином навісний
До вовка цілиться —
Аж тут — трах! — із-за корчів
Бахнула

На підсінні в малій хаті
Сидить старий хусит,
Вопівночі над талмудом
Бородою трусить.

І, як рабин, зачитався,
Читає, читає!..
А з підсіння запорожець
В вікно

Два рабини на коршомці
Зашабашували,
Одправили борухати,
За стіл посідали.
На кождому лапсардаки,
Шапка шабашкова,
Сидять собі коло столу,
Жоден — ані слова.
Аж

Приїхали запорожці,
Короля вітають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають.

Сидять собі. В них жупани
Все кармазинові,
І самі такі храбренні,
Вуса

Ой ти, калино, ой ти, малино,
Ой чому ти не росла?
Ой либонь-бо тебе, червона калино,
Ой либонь-бо тебе, червона калино,
Бистра вода зайняла.
Ой ти, калино, ой ти, малино,

Прийшов москаль на постій,
Заглядає в очі:
«Свари, бабка, што-нибудь!»
А бабка не хоче.

«Нема!» — каже. «Как не быть?»
«А нема нічого!»
«Та ну, бабка, не шути!»
«Та