Сергій Губерначук

Герману Гессе

Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
смугастий тигр з оранжевим оскалом.
Це ти вдихнув і видихнув магічне “Ом”
і приручив його своїм язичним

Ніко́ли чи ні́коли?
Ніко́му чи ні́кому?
Чи вручимо вимпели
малому й великому?
Чи в молодь обернемо
старого й кволого?
Чи світ перевернемо
самі чи з

Знову розвидніли озеро
зорі – прозорі дні,
мініатюрні прообрази
безсоннів на полі снів.

Знов прилетіли з космосу
жаби по комарів,
мініатюрні прообрази
права на полі

На кривавому полі,
на горбочку край Крут
вітруганища голі
забігають в редут,
мертвим холодом стрілять,
світ шугають на сме́рть,
мов надіються й вірять
відстоя́ти цю

Був сніг – як день, а день – як сніг,
і я сховатися не зміг
ані від слів, ані від сліз твоїх.

Тоді я нагадав тобі
далекі гори голубі
і попросив не забувати

Далеко по той бік добра і зла,
на пагорбі, засіяному сонцем,
гуляла ти, а яблуня цвіла
й легкий серпанок плив то тій сторонці.

Казали всі: даремно йти туди,
бо то ж не рай, а

Де літо
гойдає бірюзові віти,
де з неба
в безодню падають зірки,
засну я,
немов ледь-ледь помітний вітер,
у вербах
навколо райської ріки.

Там тихо,
самотнім

Піду у даль, у даль, подалі від любові,
подалі від людей, у хащі загадкові,
піду в ліси бамбукові, у джунґлі, у ліани,
зустріну звіра хижого, загину – і

Я – вогонь!..
Моє полум’я зле з твоїм тілом у постілі грає.
Я – вогонь!..
Твоє серце живе в голосному благанні згорає,
сердешна моя.

Перед вогнем будь слабка.
Перед

Навколо тебе стільки таємниць,
що я вже не дивуюсь – а сміюся.
Ніхто не знає, звідки ти з’явивсь
і як уперше вуст моїх торкнувся.

Приспів:
Ти збудував мій дім,
ти

Кружляє весноцві́т, мов снігові́й,
і застеляє стежку до дале́ка!
Зросла в душі захопленій моїй –
між посмішкою й радістю – веселка!

Несамовито яблуні цвітуть.
Дощем умите

Ґранчак єлейного вина
несе до вуст печаль одна –
а далі ллються день у день
самі “дзелень-дзелень-дзелень!”,
блажені струмені пісень!

Полоще ніч у ніч той стан
думок

Я перенесу перстень з руки на руку.
Зі своєї руки на руку свою.
Не зумів перенести так само розлуку.
Ой, тепер без любові у золоті п’ю.

Ой, у золоті п’ю.
Ой, у золоті

За все йде розплата,
за добре і зле.
Твій розум – палата,
чийсь – збіжжя мале,
комусь – виростати
та цвітом буяти,
когось – поховати
і жити, але…

Ця світла ніч спіткала темний край,
де ти молився на Північне Сяйво,
де ти ділився з морем часом зайвим,
де з оленем на кризі плив у рай.

Ця світла ніч постала в темний

“Блаженна людина, яка мене слухає,
щоб пильнувати при дверях моїх
день-у-день, щоб одвірки мої берегти!”

Біблія. Старий Заповіт.
Книга Приповістей Соломонових,

Усім Тобі завдячую, Любове,
утомою, стражданням і нудьгою,
безмежним виміром розлуки після слова,
прикрашеного злістю дорогою.

Небаченими витворами віри,
розбавленими барвами

Щолі́та літа́ пролітали.
Розвої вулканів згасали.
Космічний пристріт.
Старішає світ.
От-от – і мине неоліт.

Не вічна Людина й амбітна.
Підкрався маразм непомітно.
Їй

Той, хто без віри існував –
йдучи на смерть – усе ж повірив.
Нехай молитви він не знав,
але в той ранок суто сірий,
коли займалася зоря
для всіх на світі й не для

Уставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою засяла! Бо темрява землю вкриває, а морок народи, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється! І