Сергій Губерначук

Різдво в теплі. Перетрудився грудень,
так ніби був найкращим двірником, –
відлигу висушив, пустивши сонце в груди,
злизав льоди відмерзлим язиком.
Мо’ завтра в лісі вискочать

День побагатшав на Феба,
на перспективу лугів,
на річку, що впала з неба
вчорашнім дощем нічним,
на мир у душі і тілі,
на золото з-під землі,
якого ми так хотіли
і

Це було давно, і вже неправда.
Київ був маленьким, як село.
Ми раділи першим космонавтам.
Наше місто пахло і цвіло.

Біля цирку я тебе чекала.
Через півгодини ти

Курка мокра ніч не спала,
впала з сідала,
на Івана та й Купала
фокус видала –
знесла пусте яйце!

Оскільки зима – це пора грітися,
вживати запаси раніше здобутого –
дозвольте мені біля вас розговітися
і вдати з себе всім тілом прикутого?

Відмінно готуєте, тепло

“Куплю – продам.”
“Куплю – продам!”
“Куплю – продам!!!”
Не купував – не продавав ніколи.
Мене маленьким вигнали зі школи
за те, що рахувати вчився сам.

Вигадуючи власні

Ти знов приніс до цирку
сто сонячних троянд.
Ти знав ту юну зірку
чий трюк, мов діамант.

Знов золоті була́ви
ввись кинуті вночі
під куполом яскравим
на срібному

Бачте, сьогодні – війна.
Клята!
Мала б мене вона
мати.
Але я загинув
ще в сорок п’ятому.
Майже в Берліні,
на Ад. Гітлерові розп’я́тому.
І сьогодні, внуче,

Класична риба!
Мовчить навіть на гачку.
Мудрості глиба!
Хвала болючому мовчку.

Сніг і живі орхідеї –
мій архаїчний сон.

Серед твоєї пустелі
сніг і чудні́ орхідеї
мруть в унісон,
мруть в унісон…

Не горюй, що загубив багато,
та й не бідкай, що те раптом сталося.
Трудитимешся – то й більше заробиш,
а як виграєш так само раптом –
цінуй надалі
і подаруй більшість добра

Коли стою на зоряній естраді,
то все одно, що в небесах лечу.
І бачу світ, що в сонячнім параді
збирає всі вогні – в одну свічу.

Не поспішай! О, музико в оркестрі,
палка, як

Простір просотано просом простим,
прісно просіяним – лиш прорости!
Лиш оживи! Шилом вийшовши в шал!
Колос шовко́во сховавши під шаль!

Коло по колу котила літа
зе́рном по

Ви не бачили Митця?
Не аматора – знавця!
Він опише вам за гривні
два початки й три кінця!

Сяде в тумбу при соші́ –
й ві́рші строчить від душі.
Ну, такі вже

Коли сніг мерехтів
з золотих обідків ліхтарів,
коли місяць, мов пані,
в тумані приховував на́спані зморшки,
й хтось тремтів од морозу
чи, може, в жароті горів, –
я присів

Оба́біч дороги вморожений місяць
мій погляд усо́тує хитрим промінням,
а ти не знаходиш ні серця, ні місця –
одне голосіння.

Здавалося б, світ на чудне́ призволяще
до нас, до

Забутая дорого у пітьмі!
Тебе шукала не одна потвора,
малюючи слідами на зимі
криваві кола.

У нетрях цих безлюдність світова
ховалася від Господа і Бога.
Тут, що не крок,

І пройдячи́ ці 32 сліди,
огромні, злі, помножені на чудо,
я розкажу, що всі ми є жиди,
жлоби, хохли, кацапи та іуди!

Ми поцілуймося під 32 сліди,
яких зробили ще не наші

Корабельні вітрила –
полотна, розписані вітром;
плав елемайський –
фарба, якою пливе вітер на парусину;
угледіла чайка таке –
випрямила крила,
прошила вітрила,
і щоглою

Щокою червінною рань притулилась до шибки,
зіницею сонця ледь-ледь прозирає з пітьми,
в здивованім оці підстрибують радісні рибки
і точать білок молодої моєї зими.

Я плачу в