Сергій Губерначук

І пройдячи́ ці 32 сліди,
огромні, злі, помножені на чудо,
я розкажу, що всі ми є жиди,
жлоби, хохли, кацапи та іуди!

Ми поцілуймося під 32 сліди,
яких зробили ще не наші

Мавка моя лісова,
ось аж де ти заховалася…
Чом же ти не озивалася?
Я вже всей світ облітав…
Мавко моя лісова,
чом ти така засмучена?
В мене з весною заручини –
в тебе

Bye-bye, my February,
двадцять дев’ятий день.
Зими бездушної
останній поцілунок.
Спалю поліно розмальоване,
зодягнене в фату,
прикрашене стрічками
паперовими.
Мій

Після довгої праці нема заробітку.
Таргани перемерли від голоду в кухні.
Тільки літра вина в кришталевому кухлі,
у який хтось поставив розтріпану квітку.

Є кохана, в якої нема

На політичній мапі світу – ніби й лад:
ґіґантські є й дрібні держави та кордони;
у різних шри́фтах назв топонімічний ряд
усо́тує всі нації й закони;
країни на виду – столиці,

У хлопчика Чухмарика
ми бачили ліхтарика.
Він чомусь вночі не спить,
щось під носа гомонить,
лиш – з-під ковдри крадькома
блимне світло – і нема.
Заспокоїться на мить

Піч ковтнула дрова –
видихнула дим,
за столом дубовим
хліб ще теплий їм.

По світлиці білій
із іконами
трьох монахинь тіні
з балахонами.

Вони сіли мовчки
за

Гірлянди словес на ялині гри –
цей Новий рік.

“Скільки новин, подарунків, чудес!”
цей Новий рік.

Перший сюрприз – грошова одиниця;
цей Новий рік.

Другий сюрприз –

Ти тікала в продушену шибку,
шию з’ю́шила, штори подрала!
Я тримав твою сукню за нитку,
розпускаючи вздовж кварталу!

Дім довершено нашим скандалом,
верете́ном намотано

Космос, удостоєний кількаярдів зірок,
не є, однак, ані Героєм Радянського Союзу,
ані Президентом Сполучених Штатів
чи України,
ані Верховним Головнокомандуючим
Об’єднаних

Кремезний сон хропе у мавзолеї,
давно без нагляду “музейний експонат”,
і пролетів, мов осінь по алеї,
у чорних чергах пролетаріат.

Сатрап лежить, доведений до трупа,
до

Червоне стигле сорту Айдаред
зимове пізнє долежить до травня
це яблуко, в якому наш секрет,
з якого ґенне дерево прадавнє.

Спасибі, ти даєш мені його,
зірвавши з порцелянової

Björk

Я пригадав, як ти на соколі висіла,
на беркуті, на ґрифі, на орлі –
чи то на коршуні?
А може на мені?
І як хотіла.

Я пригадав, як ти не бачила землі

Моїй любій дружині Єлені

Склади мене у рухи
неповторні,
як Дух Святий, повз пальці
відпусти,
а всі думки мої,
мов землі орні,
осяй-осій зерном

Чемно відмовився вечір від ночі,
тихо покинув престол
подарував їй ментолові очі
й запах кількох матіол.

Він їм наказував ранку діждати
і передати йому,
щоб той не смів

Який тут Господь-Бог?! Самі погрози!
П’ять пальців по руці – це все, що є.
Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
трудись, людино, бо ж не все – твоє.

На всі віки, на всі

Я повертаюся з тобою на чолі
у давнину запеклу і ворожу.
О, скільки мрій жило у цім селі,
забожених і до людей не схожих!

А скільки воєн виходило тут,
кістяк на кістяку

Спи і сопи.
Це та ідилія моя,
коли снага у сні твоєму
має сенс.
Бо ти є син мій.
Мій дорослий син,
чий сон охороняю я
казками
про спокій ми́ровий,
про всю любов

Хлопчик Ейф.
Голландський ельф.
Прилетів у Київ.
Поблукав поміж дерев.
Заснув у Софії.
Дзвін уранці калатав.
Монастир попідмітав.
Осінь бачив українську.
А народу

Полюбилися двоє.
І немає вже сну,
і немає вже дня
без молитв…
Помолилися двоє.
І немає вже сну,
і немає вже дня
без любові…