Роман Купчинський

Йдемо дорогою життя,
Як ті сліпці на прощу.
Над нами вихром дні летять
І зачекати не хотять
“На Вас? Як довго? Пощо?!”

Таскаємо в своїх торбах
Пророцтва і пеани
І

“Як можеш так себе хвалити?!”
Питався раз старий поета молодого.
“Нічого в тім немає, дядьку, злого,
Коли хвальба дає і їсти й пити!

Бо слава — пташечка химерна,
Не прилетить

Пісня

Розігнала доля нас по світі,
Як той вітер листя восени,
Не дала нам ані дня радіти,
Не дала нам сонця, ні весни.

Коротаєм вік свій на чужині
І скриваєм

Давні ми вже, дівчино люба,
Та не погасло в нас чуття,
Взяли ми молодість за чуба
І завернули з небуття.

Ми воскресили в грудях спомин,
А в душах розвели вогонь,
Ми знов

Пісня

Розлетілись мої мрії,
Як кульбабин цвіт,
Розійшлися всі надії
Сиротами в світ;
Гей-гей сиротами в світ.

Вже я мрій не позбираю,
Не зізву надій,
В

Така маленька хатка в лісі,
Такий старий, забутий світ.
Над ним лиш сонце, хмари, місяць
І зір невдаваний привіт.

Зайти в ту хатку, запалити,
Дивитися в яркий вогонь.
І

Отці духовні благодати повні,
А цивільні люди злобні і гріховні.
Так воно, так воно,
Так воно!

Отці духовні Бога величають,
А цивільні люди з чортом накладають.
Так

Вже не для мене сміх, забава,
Промови, дотепи, пісні,
Минула молодість ласкава,
Прийшли старечі сірі дні.

Гаряче серце спопеліло,
Зів’яли очі і уста,
І дух слабий, і

Пожовкле листя, сіре небо.
Осінній вітер, листопад,
Ох, скільки споминів далеких
До нас вертається назад!..

Був час і вітряний і зимний,
І листя падало на шлях,
Та в душах

Багата ти єси і бідна, Україно,
Мій краю дорогий, і раю і руїно.
Благословенна ти, й проклята рівночасно,
Замаяна добром і вкрита лихом рясно.
Топтали твій загін наїзники недобрі…

Як ніч приляже за порогом,
Як стихне вулиця і дім,
Згадай знайомого старого
Що був вірителем твоїм.

Кожний думай, що на тебе
Ювілей небавом жде,
Що тебе хвалити будуть,
Як ніколи і ніде.

Що тоді тобі припишуть
Все, чого ти не зробив,
Навіть тут всміхатись будуть

Ходиш в церкву, б’єшся в груди,
Подивляють — ксьондз і люди,
А як вернешся до хати
Любиш чотирьох жонатих:
Константина і Івана,
Володимира й Романа.
Та тобі ще мало

Буває так: Ідеш, ідеш, ідеш…
Перед тобою, за тобою шлях.
Куди очей веселих не зведеш,
Усюди сонце: в світі і в думках!

Нараз — як втяв: скінчився шлях тобі,
Перед тобою гуща

Зажурились галичанки та й на тую зміну:
«Ой відходять наші стрільці десь на Україну.
Хто ж нас поцілує в уста малинові,
Карі оченята, чорні брови».

«Не журіться, галичанки, є ще

Лісова пісня

Чи знаєш ти найкращу в світі пісню,
Як ліс шумить і грає темний бір?
Чи знаєш ти цю тишу благовісну,
Як ліс мовчить і молиться до зір?

Чи знаєш ти

Ситом сіє сиві струї
Хтось химерний. Хмар хитон
Розпростер на небі вітер.
Слизько. Слізно. Сумно. Сон.

Вимок ворон на воротях.
Сльози скапують зі стріх.
Ластівка