Різдвяні

Ви ще згадаєте мене
не раз у колотнечі світу,
коли дорога вас мине,
коли вам зірка не засвітить.

Я вам являтимусь, як гріх.
Під небом іншої любові
вам будуть червоно

До добра добра додати,
трохи гумору вмішати,
сипонути навмання
чудернацького знання,
сумотинки – дві краплинки,
ложку сміху – на утіху,
співчуття – для вороття
гарних

Два хор-р-р-ро-брі хробаки
Й два сміл-л-ли-ві слимаки
Закладалися на гріш,
Хто з них бігає скоріш.
А дистанція така –
До трухлявого пенька.
Скоро землю вкриє сніг,
Та

Наснилися доні небачені коні:
У яблуках – сині, без яблук – червоні,
Копита – посріблені,
Очі – як зорі,
Розвітрені гриви
І крила прозорі.
Це сталося в поїзді, в спальнім

Цей маленький павучок –
Не прихильник балачок:
Він ні з ким не розмовляє,
Він уголос не співає.
Мріє швидше підрости.
Вчиться прясти та плести.
Хай побачить цілий

П’ятий розділ збірки “Макро і мікро”

Граки літають табунами,
Орел один шуга у верховітті.
Що, милий Боже, буде з нами,
Граками двадцять першого століття?..

П’ятий розділ збірки “Макро і мікро”

Лише сьогодні очі придивилися –
Пів Києва прикрашено рогами.
Звідки ж вас стілько розплодилося,
Отці сімейств, з пучком трави поміж

П’ятий розділ збірки “Макро і мікро”

Жіноча врода тілько й має рацію
В цьому одуреному світ.
Вся ж решта – декорація,
Як волошки у житі.

П’ятий розділ збірки “Макро і мікро”

Походи – походи і полеж,
Та дивись, не помни одежу!
Якщо будеш живий, не помреш,
А жити один чорт, чи стоя чи лежа.

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

Поїзд шалено мчить вперед!
Рейки шалено мчать назад!
А я сплю.

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

Сидить поперед мене лис,
Поруч з лисом – лисина.
Війнуло осіннім лісом
І…
Узліссям.

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

Тарас Бульба важив дванадцять пудів.
І мій дід важив дванадцять пудів.
Тарас Бульба курив люльку.
І мій дід курив люльку.
Чому я не важу

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

У мене заболіла голова,
І я її відніс в лікарню.
Там лікар голову обстукав,
Уважно вислухав,
І посмоктавши губу, мовив:
Діло дрянь.

Якого треба нам Аскольда
На цій окраденій землі?
А може, дійсно, ми малі,
Щоб владу правити без кольта?

Вже восьмий рік при владі наші,
Загрузли в твані, не на паші,
І

Ти вивчаєш якусь Кама-Сутру:
Що за чим, хто кого і куди,
Наче граєш у партію мудру:
Прораховуєш вірні ходи.

Не шаную обрядів зібрання
І цілую одразу в живіт,
Обриваючи

Сиплять козачі голови
Листям осіннім
На вітрі віків.
Сипле свинець та олово
За голосінням
Північних вовків.

А в листі — трагедії долі
Від колисок до трун
Усіх

Предивні, зачаровані міста
з рудого порохна й рябої мерви.
І пасма вулиць сплетені, мов нерви,
і клуня в сірих теремах містка.

І наче плюш з роздертого листа,
життя засушене,

Як серце не втішай читаннями сумними —
воно однак побачить щось жахливе:
пророки всі — нудні, і їхні вчення — нудь.
Кого з нас сколихнуть ці тлусті херувими? —
в них крила —

Запливай же, роженько весела,
По тихій воді, по тихій воді.
Полюбила, серця не питала
В літа молоді.

Як він зірве з роженки в долині
Квіття молоде, квіття молоде,
А як

Рутка в зеленім, хата в покрівлі,
в синім — ожина,
ива-маржина стоїть в надвечірнім,
ива-маржина.
Хату в покрівлі дощик покриє,
губи — ожину,
рутку ж зелену разом із леном