Різдвяні

Не плач, дитя моє кохане:
Привиддя злі – то тільки сни.
Твоя печаль, як сніг, розтане
Від перших подихів весни.

Душі радіти, а не скніти
Й тікати геть від боротьби:
Весна

Ой, радієм недарма:
Чарівниця зима
Простелила килими
Радо гратись вийшли ми.

Гей, гу!
на снігу
Погуляти вийшли ми.

Біло, чисто на землі
Всі дерева у

Пролетіли соколоньки бистрі –
Мої весни, молоді літа.
Посхиляли голови перлисті
Пишні квіти: літо одцвіта.

Вже війнуло холодом із ґанку,
Пізно сонце заспане встає.
У

Вічний вогонь

Заснути не дають слова,
Снуються в темряві, звучать.
Уже опухла голова,
Хоча слова, як всі слова,
Звичайнії слова:
РОСТУТЬ ДЕРЕВА-ДЕРЕВА…

Катуйте, бийте нас, кати,
Печіть огнем, ножами тніть, —
Ачей поможете знайти
Таке в нас місце, що болить.

Ще нам не досить боляче
Від наших мук, від наших ран;
Ще в шкурі

Два хлопці укупі стояли,
А третій дививсь оддалі,
Як ті гаряче розмовляли
Про долю своєї землі.

Один у широкій промові
Народні права боронив;
Він докази всі

(Байка)

“Чого це, Петре, ти такий сьогодні радий?
Веселість на виду і пляшка на столі…
Чи не уряд добув високий від громади?
Чи в спадщину дістав гарненький шмат

Нема в світі країни такої,
Як Україна наша свята.
Кожний тут у розкоші, в спокої
І граблями добро нагорта.
Тут усяк, як та пташечка, вільний;
Всяк блюде інтереси суспільні,

Ви зараз скрізь, кати мого народу, —
грабіжники, убивці, шахраї.
Ви ошукали дерево, і воду,
і степ, і землю з надрами її.
Ви обібрали душі нелукаві,
нехитромовні, з прив’язом

І жити зле. І кинути несила,
хоч співжиття — неправда й ворохня.
І не тому, що ти кохана й мила,
а через те, що й кинути — брехня.
І як би тупо з болю не вмирав ти
чи не

Не проминуло – обминуло,
не розлучило — не звело.
Де протинає світло чуло —
лиш те минає, що було.
Мене пройдешнє не стинало,
і не пекло, що Бог не дав.
І поки щастя

Печаль свої вівці в очах відпасе
і жаль віджене за обводи.
Коли доростеться — відчується все,
та вже занеможуться згоди.
Ми мали однаково очі сумні
і губи в теплі

Прокинулась Надійка,
А надворі все біле- біле
І пухнате як білий кролик.
Мама вдягла Надійку і вирядила.
Ой, як очі болять!
Білий,
Білий,
Білий
Увесь світ

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Так хочеться промовить всім:
ДОБРИДЕНЬ.
Сказати ж маю кому –
Весь Косів
Рушив на базар по білому снігу,

Із “Любов у трьох часах”

1
Коли уяву сколихнуть її уста,
розійдуться по тілі
жагою пестощів, жаданням губ;
коли цілунками наділить

закутає дівочим чаром,
лагідним

Ви ще згадаєте мене
не раз у колотнечі світу,
коли дорога вас мине,
коли вам зірка не засвітить.

Я вам являтимусь, як гріх.
Під небом іншої любові
вам будуть червоно

До добра добра додати,
трохи гумору вмішати,
сипонути навмання
чудернацького знання,
сумотинки – дві краплинки,
ложку сміху – на утіху,
співчуття – для вороття
гарних

Два хор-р-р-ро-брі хробаки
Й два сміл-л-ли-ві слимаки
Закладалися на гріш,
Хто з них бігає скоріш.
А дистанція така –
До трухлявого пенька.
Скоро землю вкриє сніг,
Та

П’ятий розділ збірки “Макро і мікро”

Походи – походи і полеж,
Та дивись, не помни одежу!
Якщо будеш живий, не помреш,
А жити один чорт, чи стоя чи лежа.

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

Поїзд шалено мчить вперед!
Рейки шалено мчать назад!
А я сплю.