Про зиму

На троні цар сидить,
Сьогодні учта в нього.
Сатрапів тлум шумить,
Горять вогні в чертогах.
З Єгови чаш, давно
Священних в Іудеї,
Зухвало п’ють вино
Язичники

По тисячах цілунків опалив
Один — прощальний. Віддалились кроки
А як страждання втишилось глибоке,
Той берег з горами й латками нив,

Що я відплив од нього, дивом див
І щастя

(Переклад Ф. Скляра)

Жвава Бабка степова
Літо красне проспівала,
І незчулась, як настала
Холоднеча зимова.
Снігом поле замітає;
Вже тих світлих днів немає,

Бідна баба снігова
Ледве-ледве жива…
Як мороз перестав,
В неї ніс розтав,
А як сонце припекло,
В неї вухо потекло…

Ліву ногу десь заніс
Пес через дорогу,—
Бідна

1] Неначе два бики в ярмі одному,
2] З обтяженою тінню ми були,
3] І вчитель мій не бачив зла у тому.

4] Коли ж гукнув: “Тепер вперед пішли,
5] Бо тут потрібно, щоб весло й

1] Великий натовп цей і ці терзання
2] До того обпоїли зір мені,
3] Що підступали із грудей ридання.

4] Віргілій же: “Що бачив ти на дні?
5] Чому ти роздивлятися готовий
6]

Ковзкий сніжок. Зимова путь,
Кохану до вінця везуть,
До церкви милу повезли,
Од серця в мене відняли.

Коли б я снігом бути міг,-
Попід саньми б заметом ліг,
Щоб коні

1] Любов до рідного звеліла краю
2] Весь лист обірваний зібрать як слід
3] І повернуть безсилому з одчаю.

4] Дійшли до місця ми, де перехід
5] Був з другої у третю смугу й лютий

Тиха-тихісінька
Ця моя пісенька…
Хто ходить ніччю по вулицях висілка?

Може, то з казки донька царева
Бродить безсонна, бо шепчуть дерева?

Може, то ходять сон та

Осінні квіти ще цвітуть серед долин,
Ще ясен під вікном шумить зелений,
Та ген од снігових од білих верховин
Холодний світ зими пливе до мене.
Ще в моїм серці сяє день ясний,

ЗАМЕТІЛЬ

Коні мчаться вдалині
Сніжними полями.
Ось і церква в стороні
Блимає огнями.

………………………..

Враз метелиця з пітьми
Снігом завихрила;
Чорний ворон над

Мороз і сонце, — день розкішний!
Ти ще дрімаєш, друже ніжний, —
Красуне, час уже, проснись:
Відкрий свій погляд яснозорий.
Навстріч північної Аврори
Зорею півночі

Б’ючи похмурим скелям в бік,
Шумить і піниться потік;
Орлів у небі чути крик,
Зітхає бір,
І укриває вічний сніг
Вершини гір.

Звідтіль зірвався раз обвал
І покотився

Була з них пара на цілий світ:
Вона злодюжка, а він бандит.
Коли йому справа вдавалась,
Вона від душі сміялась.

Удень — гульня і шал вина,
Вночі — горнулась до нього

Ця тварина бити звикла,
Має дуже гострі ікла
І до того ж бистрі ноги.
Утікай мерщій з дороги!

Мороз і сонце; день чудовий!
А ти ще бачиш сон ранковий –
Пора, красуне, пробудись:
Поглянь на мене без докори,
Взамін ранкової Аврори
Зорею півночі з’явись!

Ще вчора

Ми спитали в крокодила:
— Звідкіля ти?
— З річки Нілу.
От сідайте всі на спину —
В Ніл рушаю за хвилину.

Буря млою небо криє,
Біле крутячи гноття;
То, як звір, вона завиє,
То заплаче, як дитя.
То над дахом почорнілим
Куликами зашумить,
То мандрівником спізнілим
У віконця

Овідію, живу близ тихих берегів,
Куди колись приніс ти батьківських богів
В суворе заслання, де попіл свій зоставив.
І твій жалібний плач місця оці прославив.
Ще ліри ніжний глас

«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» –
В неньки спитала дитина.

«Ні, не