Про життя

3-тя частина збірки “Очі до очей”

В зеленім абажурі
Лице твоє відбилось,
Воно мені наснилось.
На бруку за вікном
Твої затихлі кроки,
Твої тоненькі роки.
Ти вже

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Дівчина несла букет росистих лілій,
Я – букет печалі під грудьми.
Я чекав, що перетнуться наші лінії…
Розійшлись і загубились між людьми.

ПЕРША
Ніч.
Ходять містом дівочі мрії?
Ні.
То лист на алеях осінніх.
Міст.
Чий то крик у Дніпро плигнув?
Ні?
То місяць срібні дуги

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Холодну кору клав я до щоки
В осіннім мокрім лісі,
І рахував на зрізі пня свої роки,
Що колами розбіглись по узліссю.

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Очі жінки в сорок років – книга синьої печалі.
Руки жінки в сорок років
Ласку в темряві намацують ночами.

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Ваші сни навколо мене гнізда в’ють,
Музикою зелено озвучені.
Я всю ніч розплутую їх суть,
Потім, як пісні, заучую.
Ваші руки хочуть мені

Сіренький дощ нудьгує, золить,
Не підведе очей з-під брів.
Пливуть на плечах парасолі
Пливуть на парасолях ліхтарі.
О вулиць суєта,
Яка пуста.
Іду погаслий,

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Дерево до дерева,
Очі до очей,
Знов поклала осінь
Руку на плече.
Руку на розлуки,
Очі на плечі,
Ходить лісом музика
В мокрому

Не даруйте коханим осіннього листя,
Не засвічуйте в очах їм жовтих вогнів,
Не зовіте зимових застуджених днів,
Не даруйте коханим осіннього листя.

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Через Десну в призахідному сонці
Паром-трудар натягує дротину.
Дивлюсь замріяно-дитинний
І жити хочеться по-совісті.

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Ой, ліхтарі, ліхтарі,
Милі мої баламути,
Дайте мені, ліхтарі,
Хоч на хвилину заснути,
Дайте мені, ліхтарі,
Од суєти одхлинути,

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Люблю в поезії ніжну красу,
Прозорість,
Росу на шибці
Від дихання дитини,
Що задивилась на жовтих курчат у дворі.

То не пісня по долині, –
Слізно плаче Верховина,
То не гули вод, –
Стогне раб-народ.

Риє землю джаганами,
Та посів його дощами
Геть змива з узгір,
Або нищить

Не плач, дитя моє кохане:
Привиддя злі – то тільки сни.
Твоя печаль, як сніг, розтане
Від перших подихів весни.

Душі радіти, а не скніти
Й тікати геть від боротьби:
Весна

Так хотів би я знать:
Чи ще довго прожить
На цім світі мені доведеться?
І коли моя смерть –
Порадниця зла –
Склепить очі, у груді упреться?

Чую: серце болить,
Зотліва

У всякий час, у всяку пору
Люблю Вітчизну дорогу:
Степів її гладінь простору,
Громи й веселкову дугу.

Гірськи шпилі й ліси пахучі,
Красу ранкової зорі
І рік одвічні доли

Бува, що серце біль ссе.
Розказуй людям не все.
Вони обдурять стократ,
І стежка дійде до ґрат.

Любив я слово і спів,
Жагою правди горів.
Добро, я мислив, творив

Пролетіли соколоньки бистрі –
Мої весни, молоді літа.
Посхиляли голови перлисті
Пишні квіти: літо одцвіта.

Вже війнуло холодом із ґанку,
Пізно сонце заспане встає.
У

Оповідання у віршах

— Чи гукне котрий на мене?..
Розбудіть раненько, нене:
Нам до школи йти.
— Та навчання ж закінчили,
Набирайся, хлопче, сили —
В поле підеш

Вічний вогонь

Мені плювати, це поезія чи проза,
Кричу, бо серце в горлі!
До вас кричу, оракули прогнозів,
Стратеги низькочолі.
Священних лозунгів дубові тлумачі,
Що