Про вишиванку

Сповнений почуття вдячностi,
вiн захотiв переповiсти менi
всю свою iсторiю,
але виявилось,
що iсторiї нема,
i вiн мусив був обмежитись
самими словами вдячностi.

1971

Ой стрічечка до стрічечки,
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.
Ой плахотка-червчаточка
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі

У час, коли весною Змія скинула линовище, її побачив Буфон.

— Боже, пані, — гукнув здивовано, — відмолоділи! Що за причина? Розкажіть…

— Я вам залюбки дам пораду, — відповіла Змія. —

Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич.
Було в ній каміння — як сто бегемотячих спин.
А той цибатий, на клуні, звався лелечич.
А те запахуще — любидра, канупер і кмин.

Чомусь

Я дівчина невеличка,
На головці в мене стрічка,
Вмію шити, вишивати,
Ще й читати і писати.

Холодні хмари залягли блакить,
Холодний вітер дме в степу потужно,
Гне очерет додолу, шелестить,
Мов звір в байраці виє осоружно.
І я один, без тями, мимохіть,
Немов затерплий

Вернулася ж Химка
Допрядать починка.
Ой насуче ниток,
Що буде з півміток!
Язик — веретено
І бреше скажено!
Накрутить десятки,
Витче і двадцятки;
Буде й полотенця,

Комунгоспу мудрий зав
На засіданні казав:
“Якщо глибше взять питання —
Що таке, по суті, баня?

Дехто каже: душ… вода…
Верхоглядство! Єрунда!
Не забудьмо, що під “душі”

Народній майстрині С. Кульчицькій

Зійшлася доля
на білім полотні,
Що інкрустоване і болем,
і нитками
З любов’ю
та народними піснями…
Признайтеся,

Окуляри. Шевелюра.
Глянеш — видний і на зріст…
Кажуть всі, що він “фігура,
Визначний спеціаліст!”

Ходить чутка — дуже здібний,
(Є звання. І немале!),
Дуже людям він

Синє море обгорнули тумани,
В синім морі ані хвилі, ні луни…
Тільки тиша… Мертва тиша і туман,
Повні тіней, небезпеки і оман…

Хто запевнить, що проясниться блакить,
Що

Були у мене сумніви і драми,
Я в суть життя по-своєму проник,
Аби колись, як взорами рушник,
Його у віршах вишити словами.

Я добираю в кольорі слова —
Червоні й чорні,

Нахилилась голівонька,
Пасмо звисло на щоці…
І мелька невпинно голка
У худесенькій руці.

Шитво панське на коліні,
Каганець і світ дньовий…
І тремтять легкі сутіні

У гайок росистий
Побіжу.
Для сестри намисто
Нанижу.

Із шипшини —
Червоний разок.
З горобини —
Червоний разок.

А з доспілих
Жовто-білих
Горошин —
Теж

Капелюшник Боровик
Взув новенький черевик
На єдину ногу
І гайда в дорогу.

Закликав-гукав щодуху:
— Поспішайте по красу!
Наймодніші капелюхи
В саквояжі я

У Дідка Сніговика
Кочерга замість ціпка,
Замість носа — бурячок,
Замість шапки — банячок.

Сперся він на кочергу
І ні кроку по снігу.
А в одлигу позіхнув,
Кочергою

Куплю собі ниточку з шовку,
Куплю полотенця і голку.
Вишию сорочку Юркові,
Аби одягнувся до школи.
Вишию ще другу, як чічку,
На свою маленьку сестричку.

Не займай, не ламай
Вишеньку в садочку:
Гарно там буде нам
Гратись в холодочку.
Бережи, всім кажи,
Щоб її кохали,
Бруньочок, квіточок
Марно не зривали.
Поливай та

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки…
Боже, чи довго тягти?
З раннього ранку до пізньої ніченьки
Голкою денно верти.

Кров висисає оте остогиджене,
Прокляте нишком

Гуцулка вишила стебло
Зеленолисте, квітку
І щедре сонячне тепло,
Бо вишивала влітку.

Як можна вишити тепло
Ласкаве, та невидне?
Не знаю як.
Воно було
Багряне та