Про вишиванку

Подивилась у вікно —
Лишенько!
Не цвіла вже так давно
Вишенька.
Цвіт, а листячка нема —
Десь сховалось?
— Ні, це з вишеньки зима
Насміялась.

Намистинка-вишенька
Вабить на гіллі.
— Ой, яке ж то лишенько,
Що ми ще малі!
Зазирать втомилися
Братик мій і я.
— Може, ти нахилишся,
Вишенько моя?

Люба дружино-вкраїнко
Виший сорочку мені
Виший хрещатим барвінком
На голубім полотні.

Рада б я вишити, милий,
Рідного краю стежки.
Тільки в житті не навчилась
Класти

Коли подолати не зможеш
Непрохану гостю – нудьгу;
Думками себе розтривожиш
1 років відчуєш вагу, –
Іди у засніжений простір,
Немов у картину Моне,
І зразу відчуєш ти

В бусла та буслихи
Донечки — майстрихи:
Встануть вранці-рано,
Сядуть на поляні
І прядуть помалу
Пасмочка вовняні.
Що виведуть нитку —
Татові на свитку,
Що другу

Голова — за розмір шістдесятий,
Шапку — й ту нелегко підібрати.

Ну, а тут вінок дарує слава;
Замалий віночок, звісна справа.

Тисне, клятий, що тут говорити!..
Може, дать

Така в науки влада, що кожна таїна
Свої секрети давні розкрити їй готова.
Лиш де зимують раки — чомусь ніхто не зна,
Хоча про них частенько у нас ведеться мова.

Тим більш

Знов прийшли мисливці в ліс.
Наставля вовчисько ніс,
Із-за дуба пильно шоха:
— Спи, стара, це «бормотуха»!..

— А он ті, що б’ють ворон?
— Й ці не кращі — самогон.

—

Ялинонька, сосонка і смерека
стоять, немов за руки узялись.
А може, вони йдуть кудись далеко —
з одного лісу та й у другий ліс.

Ялинонька, сосонка і смерека
взяли собі в

Вишила суничку нитка червоненька,
вишила листочок нитка зелененька.
Вишила садочок, вишила долинку,
вишила у небі хмарку і хмаринку,
щоб гуляли тихо, весело обоє
та й учили

Про свій клопіт я частенько
та й кажу бабусі:
— Коли вже я так, як ви,
в’язати навчуся?

Коли будуть слухняними
і нитки, і спиці?
Коли вже я Дюймовочці
сплету

Сідайте, діти, у гурті:
Зустрілися ми знову!
Про славні руки золоті
Я поведу розмову.

Ті руки звичні до землі,
Будують, вміють шити…
Ми часто бачим мозолі
На їх

Вишиваю вишиваночку
Я для братика Іваночка.
Вишиваночка у вишеньках,
Ягідками рясно вишита.
Вся в мережках вишиваночка
Подарунок для Іваночка.

за що не візьмешся – вузлів плутанина
заплетені сіті пропущені петлі
між схрещених нитей прошито людину
недбалою стьожкою гладдю чи хрестиком
стежки ніби стяжки затягнуті туго
у

Вишенька прийшла,
Вишень принесла.
Хто в садочку працював,
Тому повну жменьку.
А хто бігав та гуляв —
Кісточку одненьку!

Тупу-тупу-тупу.
Хто це там у степу?
Став, як стовпчик,
Свиснув, як хлопчик.
Гілочка — хрусь,
А він у нірку — шусть
І сховався!

Зронила шиття
і навіть не глянула долі.
Про нитку найтоншу
не знає найтонше єство.
І чорна коса,
як ворон на Марсовім полі,
паде на шитво.
Чому у космацьких

Білими волічками
ноги твої обів’ю,
чорними волічками
волосся твоє зав’ю,
червоними волічками
обів’ю твій стан,
а зелені покладу на брови,
а сині покладу на вії,
а

Росянисте полечко,
Наче сонцем шито.
Перша нитка — буряки,
Друга нитка — жито.
Заплелись у пошиття
Кольори найкращі.
Хто ж це поле вишивав?
Руки роботящі.

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

А на парканах сірих – килими!
Пожежа на парканах!
Пеньки втемнілі
Біля станків усохлих килимарниць
Сіяють