Про війну

До 100-річчя Ярослава Стецька, провідника ОУН…

Де у горах карпатських орли сизі літають,
А в волинських лісах сосни горді стоять,
Десь в подільському краю чи у галицькім

Я прошу Вас усіх, на колінах молю,
Мої рідні брати, мої сестри!
Доки будемо ми в українськім краю
Цей важкий хрест в житті своїм нести?
Доки будемо ми у розбраті, в борні,

Пролог

Вітер оре
синє море.
Корабель гуляє.

Чорна галка
кличе палко,
близько вже земля є.

Пісня 1

Як граєш у карти чи з

Над морем в хмарах марить чорна галич,
ліричний місяць потопає в тінь.
І дикі скелі й синя далечінь.
Пливуть похмурі Байрона ушкали.

В городі в темну ніч самітний Вертер
на

Росте тривоги чорний парашут:
у грудях розкривається — і тисне,
аж витискає серце крізь горлянку…

Із шкаралущі тіла братчик Брут
душею снідає моєю (ще й зумисне
сріберна

Дух — скомороха поборов:
летить наохляп з пісні кляпом,
гуде свавільно-вільна кров,
ледь захаращена кацапом.

Від лаврських бань — до рускіх бань
ця кров не рідшала й не

В з’ясуванні колін і племен
кров пустив я собі, й під лупою
проступили в літописах вен
Херсонес і вітри за Сулою.

Сонно в крові хитнулись віки,
аж із дна — в каламутному

Воли співають на рудих машинах…
А камінь сумніву — щоразу котить інший
(хоча ім’я у всіх одне: Сізіф),
і в кожнім серці — сумнів золотіший,—
(звірячі кубла зріють по

…отож
випросив я врешті у долі
погляд Горгони
і спершу — злодія скам’янив;
все він крав:
і золоті канделябри в церкві,
й останню сорочку в жебрака;

В. Герасим’юку

«Серед ночі себе не засвічуй»,—
ти сказав. А себе засвітив;
так, немовби тим світлом засвідчив
прірву віку, в якому ти жив.
Й ми жили… На плебейські

Шумить поле, шумить сумно,
Кровію полите,
Плаче мати, гірко плаче
За синочком вбитим.

Гей, гей, гей, гей,
За синочком вбитим.
Гей, гей, гей, гей,
За синочком

Не кажіть, що солдатам
Часто сняться тривоги,
Що їх кличуть ночами
Невідомі дороги,
Що у смертні бої
Лиш беруть автомати.
Ні, не вірте,
У сні не воюють ніколи

Пил на машинах, пил на чоботях, пил на рудій траві.
Бій не втихає, не затихає,— чуєте, хто живі?
Теплі мотори з вітром колючим свищуть, немов рідня,
Пахне автолом над сірим полем, тіло

Іди тепер сама.

Хай сонце розбивається
об крик твоїх грудей,
що плачуть спомином,
хай вітер в'яне
на розп'ятих спідницях, —
о дівчино моїх шляхів,
іди.

Не

Коли богам останню жертву принесли,
і білий вуж пішов людиною на море, —
тоді щоранку сонце виходило з-під гори,
тоді щовечора ховалося за гори.

І тонув глибоко вівтар

У ямах їх сердець – стоять камінні спогади,
що згадують про них рядами епітафій.
Живі
ціле життя ідуть до них і відвертають погляди,
а замість лиць – картки порожніх біографій.

З барабаном і жалем в очах
місить пальцями звуки гугняві,
на минулого білих полях
чорний спомин бубнявить.
З барабаном. До нього пропах
подих предків з могили,
їхні кості

Ю. Соловієві

Повільно пропихалися крізь ніч,
підносячи скелет над головами.
А темрява текла з очиць,
і терпли суголовні ями.

Вилазили по одному з землі,
з-під

1. МІСТО Св. АВГУСТИНА

Ви там почуєте в дощах
гугняві кроки Понса де Лєона й Менендеза,
розбиті сльози серць
старих конкістадорів.

І вам
за теплий зойк

Об вікна
б’є
косою
ніч.

Поблідли стіни.

Люди душать
блимаючі душі
свіч.

І впало
на білизну призьби
голосіння дів.

Бо чують, як іде,
бо чують