Про війну

Перші дні листопада.
Вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.
А він думає: чуже місто, чужа кімната —
як я її тут залишу?

Третя по обіді.
Суха осінь.
Посиджу, доки

Я — солдат. Я загинув, поліг на війні,
Бо покликала нас Україна — вперед!
Двадцяти чотирьох не було ще мені,
Коли куля пробила мій бронежилет.

Вкоротив мені віку російський

Прийшла в нашу хату тривожна година,
Хай кожен збагне собі в безлічі справ:
Все мусим зробить, щоб жила Україна,
Щоб ворог підступний її не здолав.

І хай доведеться колись

Продажні поети 60-х мали б тішитись,
що все закінчилось так успішно;
адже скільки було небезпек,
а бач — вижили, повернули кредити,
хіба що бойові рани
нитимуть під час

Польові командири,
чиї серця
покриті туманом,
лише й чекають, щоби туман розтанув.
Партизан до тих пір вважається партизаном,
доки є ворог,
в тилу б якого
він

Смерть моряка річкового флоту
схована в прибережній глині,
доки він робить свою роботу,
доки мусони стоять в долині.

Стишені баржі, рухливі шхуни,
що пропливають за

Там був міст, — пригадав один, —
до війни:
старий,
пішохідний.
Патруль проходить що п’ять годин.
Вечір буде сухий і погідний.
Двоє старших, один молодий.
Читав сутінки,

Третій день крізь сутінь масну.
Третій день без спочинку і сну.
Я звик до піску і до холоду звик,
і в торбі у мене – вино і часник.
А під сукно, мов під листя смерек,
Зарито

солдат президентської охорони не знає страхів і забобон
ще пам'ятаючи школу і плутаючись в званнях
не маючи як такого сексуального досвіду ну там онанізм те се
служба лише

Хай ніколи не застудиться твоє ніжне горло
й ніколи не обірвуться твої нічні співи.
Диявол стоятиме над тобою
з мідним солдатським горном,
зупиняючи тобі в узголів’ї грізні

Чого лише не побачиш на цих вокзалах:
ранковий пташиний спів, сонячний спалах,
чорна роса на просмолених шпалах.
Першими звідси поїхали комерсанти —
хитрі нечутні приблуди,

Що ти будеш згадувати про ці часи?
Адже пам’ять змиває всі голоси,
адже пам’ять не пам’ятає жодних імен, жодних назв,
але ти все одно згадуй, згадуй про кожного з нас.

Згадуй про

Я знав священика, який був у полоні.
Шрам на скроні. Збиті чорні долоні.
Телефонні розмови з донецькими операми.
Трофейний опель із польськими номерами.

І ось він мені говорив:

Я пам’ятаю голоси,
Станційне плетиво предметів,
і сутінки, які росли
поміж пекарень і буфетів.

І сонце соком із цитрин
розмащувалось по одежі,
випалюючись, як

якщо ти надумаєш їхати з цього міста
ніби апостол чи добрий ніґерський пастор
вистукуючи пальцями по словнику
хвилюючись і зазираючи до нього щомиті
шліфуючи гострі камінчики
з

ми одне одному – як терористи
ми одне одному – біженці
знаємось ми уже днів десь зо триста
і невідомо як вижили
триста спартанців нервово десь курять
глючить трістана й

уже й не спитаю тепер я
а сам не згадаю хоч вбий ти
чи є в цього світу двері
і як з цього світу вийти
з заплутаних цих коридорів
із сонячних цих провулків
із цих

З болем снить Гуляй-Поле –
Де тачанки лихі? –
Рознести вщент довкола
Скопища ворогів.
Ту лавину невпинну,
Де громами луна…
І шукати провину,
Що, як промах Махна.

Жрець, поклонитель жіночій красі,
Розкутості її і свободі.
Я плачу, як плакав би Фірдуосі
За те, що сталось в народі.
Знов під паранджею томливість краси,
Що загнана знову за

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Якась спустошеність в душі,
Якась могильна тиша.
Сніг за вікном легенько ворушить
І вітер ледве дише.
Ні образу, ні музики – ні звуку.